ЄВГЕН БАРАН

Марія Вайно себе апробувала у декількох улюблених жанрах – новелі, роману в новелях і кіносценарію. Можливо, коли ми вийдемо переможцями з новітньої московсько-української війни, і відбудуємо не тільки міста, але й зцілимо людські душі, і серед тих засобів зцілювання вагоме місце займе українське кіно, тоді прийде час і на кіносценарії та романи в новелях Марії Вайно. Так буде.

І доля її героїні Ольвії, що в перекладі означає «щаслива», яка працює редактором на одному зі столичних телеканалів, і яка пройшла через випробування і втрати найдорожчого, що є для матері, сина Нестора, що загинув у буремні і криваві дні євромайдану зими 2013-2014 років, – справді є знаковою для сучасної української історії. Втрачаючи сина, вона отримує онуків-близнят – Нестора і Ольвії. Перемагає Життя. Так є і так буде.

Композиційна особливість цього роману в новелях полягає в тому, що їх можна читати з будь-якої історії. Наскрізна лінія витримана через діалог-зустрічі двох подруг Ольвії і Магдалени (мироносиці). Взагалі імені головних героїв у книзі мають своє смислове навантаження (Нестор – той, що повернувся на батьківщину).

Окремі з цих новель є блискучими, як сюжетно, так і психологічно («Шоколад і Він»; «Дванадцять дахів над головою»; які є ніби новелями в новелях, бо Ольвія, окрім редакторства на телевізії ще й письменниця). Хоча основне композиційне навантаження несе в собі новеля «Гелькур, або Відбивач світла» («Естонською – це відбивач світла на велосипеді… Від тата… він жартував, що це знак, який має завжди бути, якщо не на велосипеді, то в житті, аби ніхто не наїхав, не помітичши тебе вночі. В темряві ми сліпі…»). Бо роль письменника, навіть, коли від нього не чекають жодної ролі, – бути отим елькуром – відбивачем світла, аби в темряві людина могла не заблукати. Тим більше, коли нині цивілізація людська постала перед викликом – «інсультом ХХІ століття» – війною і геноцидом проти українців московської орди, – найголовніше завдання зберегти в людині світло.

Головна думка цієї книжки виголошена в одному з прозових шкіців Віталія (з новелі «Дванадцять дахів над головою»), – книжечку він дає прочитати своїй коханій Валентині (з новель Ольвії): «Без любові жити – це жити без імені…» Тут нема, що додати і що коментувати. Цю сакральну істину треба прийняти, бо лише Любов дасть нам сили відродитися до Життя.

Фактично, ми маємо у цій книзі сформульоване естетичне і світоглядне кредо самої письменниці Марії Вайно. Нам залишається перемогти ворога і прийняти цю істину.

Євген БАРАН

К.ф.н, літературний критик

#roman_u_novelah_redaktorka_marii_vaino