ЗРІЛА ПОРА МАРІЇ ВАЙНО (інтерв”ю Галини Пристай та Марії Дем”янів)

школярочка

  Весняними днями 2016 року святкувала свій ювілей гарна, світла людина, жінка сильної вдачі, рішучих вчинків та незламного духу. Вона і ніжний лірик, і талановита письменниця, і цікавий кінодраматург. Це турботлива мати і жінка з глибокою філософією життя. Вона – Марія Вайно – член Національної спілки письменників України, Національної спілки кінематографів України. Лауреат Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова” 2000 року в жанрі кіносценарію за кіноповість „Чоловік у кредит, або Четвертий варіант” та 2001 року в жанрі роману за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету”. Лауреат міської премії ім. І. Франка 2002 року в галузі літератури за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету” та кіносценарій „Свекрушина”. Лауреат обласної премії ім. В. Стефаника 2013 року за книги «Шкіци на одвірках» та «Станіславські фрески».

У творчому доробку Марії Вайно 15 художніх видан та єдиний в Україні посібник «Сценарна майстерність» (у 2-х книгах).

Марія Вайно… «Жінка з келихом дощу». В її житті не все було просто, однак за все дякує Богу.

            Незважаючи на щільний графік роботи, Марія Вайно з радістю погодилась поспілкуватися з нами.

  • Де і коли ви народилися? Ким були ваші батьки?
  • Не відчуваю віку. Це просто паспортні дані. А там… – шістдесят… Зріла пора. Щодо сім ї… Якби не було в мене цих батьків – не було б і мене такої.  Нас  збирає докупи сАме дитинство.

Народилася я 13 березня 1956 року на Рогатинщині, в селищі Букачівці, де працював  батько. Згодом сім’ я переїхала до Калуша, де я і провела все своє дитинство і юність.

Мати – Іваницька Ольга Юріївна, українка, в минулому вчителька початкових класів та математики,  мала поетичну душу, яку дарувала мені….

Батько – Вайно  Гуґо-Едуард  Карлович, естонець за національністю, захоплювався технічними науками, був раціоналізатором на виробництві, працював газоелектрозварником і електриком на заводі ЗБВіК  в місті Калуші.

Батьки були репресовані і познайомилися в суворих просторах Сибіру.

  • Ким ви хотіли стати в дитинстві?
  • З дитинства любила бавитися у вчительку, збирала дітей біля якогось дерева і вчила читати і рахувати розрізняти букви, які сама вже знала. Ходити могла зі старим букварем, в якому було вкладено багато інших папірців і засушених листочків. Таке бачила у вчительки, яка жила на нашій вулиці… Батьки будувалися,  мене цікавило все. А  ще тато казав, що будь-яке знання у житті знадобиться. Багато чого вмію, знаю… Ага, ще мріяла мати дуже багато дітей, щоб було кого вчити і любити. Якби вони мені легше давалися, – я була б багатодітною мамою – і щасливою в материнському сповненні.
  • Пані Маріє, сьогодні ви відома письменниця. Розкажіть, з чого розпочалося ваше творче життя? В який момент ви усвідомили, що потрібно взяти олівець і щось написати?
  • Це було не усвідомлення довший час, а просто бажання робити те, що добре виходить. Писати, виловлюючи звучання слова і нерву; жити, набравшись досвіду, переживши немало, наробивши багато помилок; самій виховувати двох синів; і аж потім – повернутися до творчості усвідомленої, коли,  здавалось, несила жити… Залишитись собою і писати, відчуваючи слово у дії краєм клітини своєї.
  • Як ви вважаєте, чому ви присвятили своє життя?
  • Нехай це визначають і вираховують інші, адже «по ділах» моїх творчих мене судитимуть. Я знала єдине. Бабця мене вчила: «як маєш талант – не закопуй його, – тоді ти перед Богом залишишся чесна». Відчувала в собі два таланти: писати для людей, аби не зачерствіли їхні душі і бути вчителем, який знає достойно свій фах і щиро любить дітей. А ще – присвятила життя своїм синам. Я вдячна Богу, що він отак, ні за що, дарував мені дітей.
  • Чи є та людина, яку ви вважаєте своїм першим слухачем?
  • Першим моїм слухачем була мама. Вона знала багато поем, поезій з «Кобзаря» напам’ ять, дуже гарно, чуттєво  (мала  хист артистичний) читала. Щось руками робила, шила – і читала, іноді тільки відкладала шиття. Це було щось таке величне і незаперечне, що я тремтіла від чуття, яке вже іноді й знала, як і що завершиться, але у маминому виконанні сподівалася на чудо… А потім ми ще довго говорили. Я питала, а мати розповідала. Багато історій з життя… Дуже багато і мудро спілкувалися батьки, так безпосередньо висловлюючи свої думки ненав’язливо, наче мене й нема… Ці коментарі формували мій світогляд. А далі, як почала писати, – мама була моїм найстрогішим вчителем. Якщо скаже, що це слово їй «шпинтить», себто заважає, – то я як би то внутрішньо тому не противилася, – згодом сама переконувалася, що все-таки можна знайти кращий варіант – і все речення, думка – аж враз засвітиться ним. Вона навчила мене дуже важливому в творчості: вмінню відчувати матеріал, з яким працюєш, – в найкращому варіанті, не поспішаючи, ще і ще раз себе перечитуючи, перепитуючи, чи то все, на що ти як автор  здатна?..
  • Коли з’явилися перші рядки?
  • Складати вірші почала рано, ще поки не вміла писати. Мати перші рядки записувала, а я в такий спосіб вибиралася з кутка. Малою я була, як казала мама, – «урвителем»… Тоді добряче мені діставалося від мами… Рятувала філософія тата (він завжди на все знаходив раду), – тож, аби не перечити маминому вихованню, – казав, що це корисно для кровообігу і я в це свято вірила, та й ляпас на тому, «для порядку» місці був як належне за те, що робиш… Від того не боліла душа. Одного разу поставила мене в куток мама тай скаржилася не знати кому: «Що то мені за дитина вродилася? Он Галочка цьоцина (моя двоюрідна сестра – Галина Турелик,  старша за мене на сім років) маму успіхами тішить, пише вірші, друкується, а тут – «рве її» ходити кудись далеко, забувшись спитатися дозволу, та й ще дітей за собою веде» – «Що це за така Америка, відповіла я, вірші складати? А що, не всі складають?» – «Якщо ти така мудра, – то складай, а не задавай дурні запитання» Відтоді, коли ставили мене в куток, – то я, вмить починала проговорювати поеми і мама, як чула щось слушне, перепитувала, а так як я голосно в кутку говорити не могла, – то помаленьку дозволяла підійти до столу, де вона сама ті рядки записувала, говорила, що тут гарно, а там – нічого нового мені ти, Марійцю, не оповіла…
  • Чи є та людина, яку ви вважаєте своїм першим професійним в літературній творчості вчителем?

Директор дуже успішної  на той час в місті Калуші середньої школи №1, Рабінович Я.Й., де я навчалася, знайомить мене  з поетом і керівником літературної студії «Карпатські акорди» –  Попадюком Йосипом Антоновичем. Як він мене правив!!! Іноді здавалося, що він відрубує мені ноги-руки, креслячи довгі вірші-поеми. Це була наука лаконізму і  огранення стилю. Він вчив працювати з віршами професійно. Саме цей Чоловік мене вивів на людну дорогу.  Друкуватися почала з четвертого класу.

  • Який ви пам’ ятаєте свій перший вірш?
  • Це був вірш про дітей В’єтнаму, що вони «мучаться, вмирають малі», а вже згодом був у дитячій «Зірці» надрукований вірш «Щоб не було війни!»
  • Чи шкодуєте ви про щось в своєму житті?
  • Так, є, як і в кожного з нас. Багато помилок, які було мені дано – для якогось пізнання і усвідомлення чогось дуже важливого. Є жаль, а є і помилки в моєму житті… Повіриш людині, а згодом посягаєш суперечність судження : благі наміри щодо когось можуть тебе ж і знищити…
  • Ваше гасло, життєве кредо?
  • «Якщо не можеш зробити найкраще, – зроби кращим те, що можеш» (англ. прислів’я). Отже, якщо світ мені не змінити, – то хоч якийсь його кусень – можна, аби не закорявіло чиєсь і моє чуття… (Тоу і назва останньої книги вибраного так і називається «Кусень світу»)…
  • Чи складно писати? Взагалі бути письменником для вас – це задоволення чи важка праця? Чому пишеться: щоб вивільнити емоції, чи щось інше?
  • Я більше скажу в «Нотатках її життя» (якщо вони будуть)… А загалом, чи складно, вмиватися, вдягатися, пити чай чи каву? Якщо це стиль життя, – то це просто потреба, яку не виокремлюєш від себе. Пишеться, бо відчуваєш потребу щось сказати. Десь шкірою ти вловлюєш той дотик до свого співрозмовника-читача, і знову і знову йдеш з ним на зустріч: це дуже важливо… Так ти звільняєшся від того, що мала зробити і зробила…
  • Як народжуються ваші великі та малі твори: поезія, мала проза, романістика, кінодраматургія?
  • По-різному дуже. Новелістика, яка має луком натягнутий живий нерв, де образовираження тримає його і думку, а не просто розповідає про події, де стиль має свою мелодику, і це – поезія в прозі, що пишеться довше і складніше. Те, що диктоване дією, подією, як в кіносценаристиці, – пишеться легше і швидше. Поезію пишу мало. Вона в мене замовкає періодами, потім воскресає знову. А проза – це натхнення – безупинне… Якби не було якихось справ, які  мене  відволікають, – я б сиділа і тільки писала…
  • Що характерно, чим вирізняються кіноповісті Маріїї Вайно від кіносценаріїв?
  • Це кінотвори для читання. В нас нема українського кіно, бо це дуже дороге мистецтво, але я його дуже люблю, знаю, як створювати для нього достойний сценарій… Проте не чекаючи кращих часів, я пішла письменницьким шляхом і залишаю ці історії друком для своїх читачів-глядачів. Моя кінодрамургія читабельна, моя новелістика проникла і сюди… це  не «голий сценарій» для режисера.
  • Минулого року ви здивували всіх виданням посібника «Сценарна майстерність» (у двох книгах): написання пʹ єси, кіносценарію, сценарію естрадно-масових видовищ. В Україні подібного посібника нема.
  • Це дійсно так. Загалом, – це дуже потрібний підручний матеріал не тільки для студентів, а й для поціновувачів цих мистецьких сфер, аби могти говорити про побачене не на рівні «подобається» – «не подобається», а предметно аналізуючи побачене… Я давно вивчала цей матеріал, сама успішно працюю в цих жанрах, проводила в Києві майстер-класи зі сценарної  майстерності, проводжу і проводитиму тут, працювала викладачем сценарної майстерності у Інституті мистецтв…. Посібник написано доступно, аргументовано: читай, посягай – сідай і пиши! Гадаю, він приносить і принесе немало користі потребуючим.
  • Ви людина настрою чи людина-органайзер?
  • Звісно і людина настрою за природою, інакше не могла б писати чуттєві твори. Проте життя мене навчило організовуватися: я викладач, я мати, яка сама виховала двох синів. Я мусила все встигати, робити те, що треба, а не тільки те, що хочу, продумувати свої дії і слова… Ціную в людях відповідальність у всьому…
  • Ви уважна і завжди посміхаєтесь. Це природа чи щось інше?
  • Я буваю «в собі» і йду та не бачу нікого… Тож вибачайте, друзі. Замислюся, іноді в голові прокручується сюжет чи сюжетні лінії… Але якщо я включаюся в товариство чи людину, – я з того радію, бо щиро люблю людей, їх «читати» тому не дивно, що часто я всміхнена, хоч в дитинстві була і «набундючена», – казала мама. Знаєте: я як думаю, то завжди чомусь хмурюся… напевно тому, що шукаю думку, слова, вивіряю, недовіряю і мушу переконати саму себе, що це саме той варіант. Напевно, тому…
  • З ким вам найбільше цікаво спілкуватися?
  • З людьми, з якими маю спільні інтереси. І то виходить, що з різними по-різному: з одними, з якими мені цікаво по життю і по-сусідству, з іншими маю спомини минулих літ, з тими мені цікаво в літературі чи в кіномистецтві, педагогіці, творчості, а з цими –  кров рідну  відчуваю  так, що аж тече всередині надривно… Як бачите, – по-різному…
  • Чи можете покинути Франківськ, виїхати в інше місто чи за кордон?
  • Це вже було… Я за першим чоловіком, він був військовим, побувала в Чехії певний шматок життя, там народила старшого сина. Саме там я відчула, що таке ностальгія. Згодом, після важкої недуги довелося поїхати до Києва. Там жила декілька років, прижилася. Могла б і залишитися. Мала хорошу роботу, працювала на Першому національному, співпрацювала з іншими телеканалами. Син поряд. Але син одружився. Молодим краще жити окремо. Винаймати квартиру собі – це мати ще одну роботу – жити без продиху в чужих кутах… Я повернулася додому. Тут який не є – а дах над головою… Іноді, коли хворію сильно, перейти хату несила, – а нікого поряд нема, – прикро, що діти далеко… Гадаю, що могла б переїхати, якби вдалось придбати житло в місто до когось із синів. Це дуже складно, майже неможливо… Проте життя покаже. Адже дуже хочеться помирати, відчуваючи рідний подих поряд… (До речі, пишется потужно мені саме тут, в Івано-Франківську…
  • Чи є у вас хобі?
  • Так. І фотографія, і малювання пастелями, і постійні навчання чомусь новому. Люблю процес навчання як такий. Ось наразі – вивчаю англійську…
  • Над чим ви працюєте зараз і про що плануєте писати далі?
  • Про це говорити не буду, поки пишеться. Не буду хвалитися тим, чого ще нема. Творчість – то цілісний організм. Не покажу ж вам кавалок його руки чи ноги… Не ображайтеся, але про плани творчі не кажу. Коли щось напишу, видам – знатимете першими…
  • Як ви ставитеся до популярності деяких авторів у інтернеті, чи ви користуєтеся якимись мережами?
  • Так, всі тепер користуються інтернетом, це не секрет. Я маю свій сайт, я є у мережах, зокрема у Фейсбуці, «в контакті», «ґуґлі» і т.п. Проте там не засиджуюся, бо інтернет – це  вампір часу.  Даю собі хвилин 15-20 щодня. Бо не встигну зробити своєї паперової роботи.  Вона в мене головна і забирає нескінченну кількість часу… Щодо  популярності в мережах – вона – неоднозначна. Тепер творчість кожного автора резонує презентаціями, зустрічами, новими книгами в інтернеті. Це нормально, бо це вже стиль часу. Щодо «популярності самвидавів» у мережах, то…Там багато з’являються авторів, творчість яких невикінчена, сповнена переспівами знаного, стоптаними образами, лише перетасованими в римах новим автором. Люди- нелітератори цього не спроможні помітити, їх задовольняють такі «альбомні», «для домашнього вжитку» твори, вони ставлять множинні «пальчики вверх», але в літературі  імена таких авторів можуть не зостатися: тут потрібен свій, не схожий на інших, стиль, своє образовираження, чуттєвість, філософія. Можна провести паралель з кіно. Не все, але погодьтеся, що є «мило», багато людей це сприймають, але професіонали-то знають, що це «одноразова» творчість або «дешева історія»,  яка «заграє з глядачем», знята найменшим кінематографічними можливостями; себто знаючи засоби і можливості кінематографу, – так недбало розказати історію в кіно –  неповага до цієї  сфери мистецтва.  Я вважаю, що у всьому має бути достойна професійність. Оперний спів подобається не всім, але це такий високий у філігранності , такий вимогливий до себе жанр. «Загравати з глядачем» може естрада, це є у природі її жанру. Загалом у літературі теж є «ширпотреб» (дедектив, бульварна, альбомна, щоденникова творчість, що заповнює ятки й мережі інтернету) і справжня література, її наукове, критичне розпізнавання.
  • Що би ви побажали читачам бібліотеки і своїм читачам?
  • Хороших книжок, які б людину ростили, а не руйнували (тепер і таких досхочу, треба бачити чи відчувати ту відмінність). Хочу вклонитися Вам, бібліотечним працівникам. Ви зараз у непростій боротьбі з інтернетом, електронними виданнями. При тому ви бережно облюбовуєте кожну книгу, з повагою ставитеся до автора, стараєтеся зробити все можливе і неможливе. Паперова книга залишиться, як щось сокровенне, чого можна дотикнутися, притулити до себе, роздумувати, даючи спочивати очам на полях шукаючи щось дуже важливе  серед рядків. Вона залишиться, як і театр поряд з кінематографом, – певна. Своїм  читачам сердечно дякую, що любите те, що я пишу, і найголовніше, як я кажу, – за ваш «талант відчувати інших»…

Розмову вели Галина Пристай  – завідувач відділу літератури з мистецтва та Марія Демʹянів – головний бібліотекар відділу літератури з мистецтв Івано- Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка

// Знайомства, зустрічі, події. Вип. 8 : збірник інтерв’ю / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. літ. з мистец. ; [упоряд. Г. І. Пристай, М. В. Дем’янів ; відп. за вип. Л. В. Бабій]. – Івано-Франківськ, 2015. – 46 с.

 

 

Творча зустріч у Надвірні 22.03.16

04202810351026Дуже приємна і тепла зустріч була у мене у Надвірні. Читала “на замовлення”, ми відверто бесідували, купили дуже багато книг, жартували, словом, – відчували один одного: автор і читач. Дуже дякую за так організовану зустріч працівникам бібліотеки!

 

 

 

ювілей Марії Вайно

10568966_1115530468477734_1021104189433774127_n

13 березня мені виповнилося 60 !

У Літературному музеї – ще діє ювілейна виставка моїх книжкових видань. 15 березня я там святкувала своє 60-ліття, камерно, приємно, тепло… Дякую всім, хто прийшов, телефонував, писав і бажав мені добра. Щаслива, що знаходять Ваші душі мої рядки. Краси Вам у почуттях!портрет вна виставці ВИСТАВКА 1 ВИСТАВКА2 100_4190 100_4192 100_4193 100_4194 100_4196 100_4201 100_4202 9579_990822524286373_8995379920395311918_n 156202_990822850953007_4847024502520296043_n 934159_990822234286402_3633101140983854038_n 936634_1115530261811088_663844739826584131_n 1559672_1115530918477689_1164104356871929111_n 1622254_990821637619795_2430819788791733128_n 1662533_1115531441810970_3416561676569630861_n 1690459_990822504286375_6782585970346416440_n 1797360_990823344286291_2822626402892313736_n 1908240_990821644286461_5995930655497326214_n 1914500_990823347619624_221952063159370657_n 1915262_1115530778477703_7702684807122459137_n 1915949_990821520953140_1558863698393865313_n 1916269_1115530268477754_2835334973902846401_n 10152428_990821797619779_5297222943302814602_n 10152469_990821524286473_5405301860931674329_n 10157390_1115530585144389_839178948225702772_n 10261955_1115530061811108_3680502955046730174_n 10320281_1115531448477636_1182647426264920152_n 10350345_990823507619608_739091896526293562_n 10423705_990823907619568_2409259358947592131_n 10426308_1115530488477732_6972550099930710776_n 10479738_990823570952935_94813459471835690_n 10514695_990823080952984_2229603465179254450_n 10537304_1115531515144296_3580327021029070624_n 10538405_990822844286341_3868353128399492844_n 10568966_1115530468477734_1021104189433774127_n 10660092_990821517619807_7166439998021186083_n

запрошую до співпраці менеджера з продажу книг

 

3500_n88430092_nкусень світу обкл. 1Book220

ДЕНЬ… КОХАННЯ

132… БЕЗ РИСКИ ВІКУ, БЕЗ НУДНОЇ ВИГОДИ, БЕЗ ПРАГМАТИЧНОГО СЕРЦЯ –  БАЖАЮ ВАМ отакого КОХАННЯ –  З БОЖОЇ ДОЛОНЬКИ: для  СИЛИ ЖИТТЯ, його ПОТУГИ І ЩАСТЯ, що неодмінно ПРОЧИТАЄТЬСЯ  В КУТИКАХ ВАШИХ УСТ…

МОЇ БАТЬКИ І Я

YoungD2

останній день місяця

аж тепер оговтуюся…

НОВЕЛА ДНЯ (5)ВІД МАРІЇ ВАЙНО – «ПОДОРОЖНЯ»

кусень світу обкл. 1

Люди не тому були створені,щоб жити в містах.

Джек Лондон «Місячна долина»

Від гамору міста. Від гальм машин, метро і трамваїв, від пилу, що сизо сміється на листі. Від вакууму урбанізації, що роз’їдає моє тіло, блокує думку, одягаючи в безсилля. Втікаю!..

Не хочу шуму! нехай він живе десь окремо. Шукаю куточка, закутка – сховатися. Так мало тут лавочок, аби присісти! Забувають про подорожнього. Я чужа… Не приймає мене місто. Воно полюбило сина, а мене виштовхує, і я їду електричкою, поїздом… Читати далі…

новела дня (1) від Марії Вайно – “Молитва в смерч”

Марія Вайно

Молитва в смерч

(новела)

Ганна думала про своє… Але щоразу, коли вона приїздила додому, дивилася на одухотворене, щасливе обличчя сестри – і само собою – думалося про неї…
Вона була певна, що Галич зліпив її отаку: Галич – Галочку. Земля тут здавалася їй солодкою із дитинства, а дерева незримою душею захищали… Вона їх любила. Отак виросла. В коханні – не склалося. Горб… певно… Опустили маленькою ненароком… Та головне в ній – не горб.
Якщо не знайшовся… не розгледів… – така його ноша… Читати далі…

Страница 2 из 3123