Як я живу?

Як я живу?

Багато я живу.

Тута іншому бути не можна:

Доля є, вередлива вельможа,

Ми не рівня.

Я їй не служу –

Дорожу…

І тремчу, як втечу

В рокову неможливості прірву…

Може, щось я зробила невірно,

Але всім, що було, дорожу:

Сильним болем і сміхом лунким,

Тихим шепотом, повноголоссям,

Що було вже і що не збулося,

Що є згадкою –

дорожу…

НА ХВИЛІ ВСЕСВІТУ

Тріск болю.

Минула пам’ять…

А зойк чи вже був? Чи буде?

Застигла, як тяж, корою

Любов, що була, як рана…

…Той вимір! Схрестився… Буде!..

Хоч пам’ять пече і палить

Не мозок, а ніжно – груди,

Що в ласці збудились рано!.. Читати далі…

СОН ЦЕ? (феєрія)

І сталося так.
І побачив Бог все, що вчинив.
І ото – вельми добре воно!
Буття 1:30, 31

1

І шнурував я серце

Шнурочками білосніжнихчуттів,

у корсети затягнених, з гуманітарки,

вибілених «Асою»… Читати далі…

ГОРІШИНА

А он горішину – розполовинили:

І серце вийняли, і душу вийняли.

А та горішина – любов всевишня, –

Ті половини – то дві людини.

 

Комусь схотілось… Хоч не корилася.

І не заплакала. На те горішина.

Було, серця ті іще тулилися.

Холодна осінь здалась тодішньою… Читати далі…

БАЧУ… (відчуття)

Проблеми. Скрута. Холод обіймає.

І натовп топче. Що йому до того?

Безсилля знову і безвихідь знову

Зриває час, мов шкірою кривавою…

Вкриває.

 

Мій дім запнувся хусткою чужою…

Красується в нім не моя жіночість…

…Свою оселю я пройду навшпиньки –

Із тих світів –

на цьому –

не помічена…

Не тінь.

Любов!

Бо материнством, –

Мамою

Лиш тут

засвічуються…

Художниці Тетяні Павлик (під враженням картини «Дорога додому»)

Дорога додому

Під небом.

Вінована тернем.

Суглобами порухи

сплетені до неспромоги.

…Не можу до поступу стати,

а шлях мені твердне,

І ноги німіють,

немов дерев’яниці-ноги. Читати далі…

Пам’яті матері

З-під ніг – земля.

Не те земне тяжіння!

Десь стратилась опора.

Згіркнув жах.

Життя і смерть,

Волання і безвілля

В світах застигли.

В грудях і словах.

Безсилля серця,

давко стерпле в муку.

Ні рушитись не можу, ані

йти… Читати далі…

ТО Я? КОЛИСЬ…

Спинилась.

Була вже на грані:

збивалась,

зривалась…

А то вже не знала –

до тебе чи бігти, чи йти.

Як йшла – навмання –

то і ночей густих

не боялась, Читати далі…

РОЗІЙШЛИСЬ

Все поділили: меблі,

постіль,

хату,

Розпорошили радість, що була.

І розвезли, щоб… пам’ять розстріляти,

щоб в серці не зосталася жива…

Та як в житті життя ділити можна?

Он світ враз розколовся,

зубожів

В дитячім серці… Читати далі…

ПОЕЗІЇ З ВИБРАНОГО

Я відреклася вашої любові.

Я перестигла в правилах старійшин,

Я викотилась з ласки випадкової

В густу самотність, що мені миліша…

 

 

ОБРУЧКА

Було марево?

Сни?

Тільки ми…

Тиша. Ми…

Тільки – ми!

Я, здавалось, – не та:

Завмирали,

здригались,

зривались уста.

Ген далеко кудись

Перегуки сердець

стукотіли,

гриміли,

неслись…

Зойком, болем німим, –

Вся – для нього –

не страшно –

я ранена ним…

 

 

*   *   *

Моя доля – розхристана воля тебе…

Поверни мені плетені коси!..

Та тоді я була без тебе…

Тож – не треба!

На медові хвилини –

оси

Роєм злинули щастя пити…

їм рятунку для себе треба

До-

си-и-и-ть!

 

 

*   *   *

Я від тебе ішла.

Ревом рвали вітри,

Здоганяли і шарпали в кров.

Та тулилися діти життям і теплом,

Скрикнув сум в їх очах і предвічна

любов,

В них зостався

чужий мені

ти…

Завмирала.

Немов завинила,

втекла…

Бився вітер у груди і страх,

А в дітей без плачу

були очі в сльозах

І болото чомусь на руках і ногах –

То безвинність буває така.

Як вже виплакав дощ замість мене жалі,

Навіть ті, що сама не змогла…

Ще не знала куди,

а дітей десь вела,

І довіра, і віра в ході тій була:

Мовчки йшли, як дорослі, малі.

…Я прорвала вітри, свою стежку знайшла,

Залишивши прожите, мов слід…

Ну а дітям здалось…

що пройшли ми весь світ…

І лишилася пам’ять,

як стриманий лід.

Боже!

Дай мені

силу

тепла!..

Страница 1 из 212