ГОРІШИНА

А он горішину – розполовинили:

І серце вийняли, і душу вийняли.

А та горішина – любов всевишня, –

Ті половини – то дві людини.

 

Комусь схотілось… Хоч не корилася.

І не заплакала. На те горішина.

Було, серця ті іще тулилися.

Холодна осінь здалась тодішньою…

 

І знов зрослися ті половини,

Але без долі в собі – розпалися:

Пусті колиски. Бо не дитиною

У тій любові вони зосталися.

 

І тільки тріскіт, як зойк у серці,

І тільки схлип той – в моєму вірші.

Ой, не виймайте у мене серце,

Бо я вросла ним у ту горішину…

 

*   *   *

Самотність впала.

І розбилась в крихти…

Невже (?)

У дні прощання мого смутку..?

…Самотності…

в тих крихтах

стало –

безмір…

(І нащо так багато чоловіку?)

А я гадала: може буде менше,

коли удвох, –

Отак, без арифметик.

А сталось он як…

Певно, все в законі:

Тяжіння… Тяга – тут усе – вагою…

Залиш мене…

Нехай в моїх тих крихтах…

 

*    *    *

Коли мене зчорнить мій білий день,

Впаде на душу каменем тяжкезним

І не поспіє диво…

Не прийдеш.

В твоїй неволі

є гостріші стержні…

І як впаду,

розчахла на вітрах,

Обшарпана жебрачка зголодніла

На милостиню спомину.

– О, жах! –

– Невже ця жінка, – скажеш ти, –

любила?!

Я докором не зглянуся в тобі,

Хоч є параліч, що між серцем й тілом…

Ошатною самотністю візьмусь,

Зійду до світла криком онімілим.

То все – не страшно!

Не пізнаєш ти

Оту біду,

як долю недопиту.

І все ж благаю:

ой, не допусти,

Не допусти!

Тебе щоб розлюбити.

Хай не розкришиться мій світлом день…

 

*   *   *

У сімейному ложі – розкішна жінка.

В лікарняному ліжку – йому рідніша.

І знайшлось байстрюча – то його дитинка

Он в отої, з якою бідніший й сильніший…

 

Завивала вітрами оголена осінь,

Самота срамотою ламала руки.

Визначалось невиказане щось досі,

Обривали щастя прощальні звуки…

 

Та – манила, виловлювала красою,

Ще збивала шляхи по той бік туману.

(Бо ж вона не була як йому – старою.

Ще недавно й він кликав її коханою)…

 

…У сімейному ложі – розкішна жінка.

В лікарняному ліжку – бліда розлука!..

На дитяче личко впала сльозинка,

Залишилась покинутою розпукою…

Поділитися:
Поезія. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.