Неамериканський батько

Потік людей губить самотню постать. Хтось ненароком зачепив, штовхнув, поспішно вибачившись. Очі чоловіка зі стриманими поглядом знову тонуть у горлі людського потоку. Червоні повіки. Припухлі. Плакав? Пив?

Всі стоять без черги.

Під’їжджають два маршрутних таксі і тролейбус. Натовп ламається, далі ще раз переламується:  трояко ─ і зникає в череві ненаситного транспорту.

… Проте він один залишається у задумі. Так механічно летить все і цього ранку. Навпроти щось луснуло – то двері будинку  ─ його донедавна… Але вони, найближчі, – далеко. Їх приймає велика Америка і чужий чоловік, „американський батько”.

Щось розтягнулося в чоловікові, як гумка – і ляснуло в груди. Ледь на ногах втримався. І в дні сьогоднішньому – ледь.

Взяв пива, анчоуси, потім „жарівочку біленьку”… нехай світить сьогодні… Але що висвітить?

Розмитий потік людей…

Щербаті дороги перед ним…

Вибоїна ─ його батьківство…

Поділитися:
Проза, ТВОРИ. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.