ПОЕЗІЇ З ВИБРАНОГО

Я відреклася вашої любові.

Я перестигла в правилах старійшин,

Я викотилась з ласки випадкової

В густу самотність, що мені миліша…

 

 

ОБРУЧКА

Було марево?

Сни?

Тільки ми…

Тиша. Ми…

Тільки – ми!

Я, здавалось, – не та:

Завмирали,

здригались,

зривались уста.

Ген далеко кудись

Перегуки сердець

стукотіли,

гриміли,

неслись…

Зойком, болем німим, –

Вся – для нього –

не страшно –

я ранена ним…

 

 

*   *   *

Моя доля – розхристана воля тебе…

Поверни мені плетені коси!..

Та тоді я була без тебе…

Тож – не треба!

На медові хвилини –

оси

Роєм злинули щастя пити…

їм рятунку для себе треба

До-

си-и-и-ть!

 

 

*   *   *

Я від тебе ішла.

Ревом рвали вітри,

Здоганяли і шарпали в кров.

Та тулилися діти життям і теплом,

Скрикнув сум в їх очах і предвічна

любов,

В них зостався

чужий мені

ти…

Завмирала.

Немов завинила,

втекла…

Бився вітер у груди і страх,

А в дітей без плачу

були очі в сльозах

І болото чомусь на руках і ногах –

То безвинність буває така.

Як вже виплакав дощ замість мене жалі,

Навіть ті, що сама не змогла…

Ще не знала куди,

а дітей десь вела,

І довіра, і віра в ході тій була:

Мовчки йшли, як дорослі, малі.

…Я прорвала вітри, свою стежку знайшла,

Залишивши прожите, мов слід…

Ну а дітям здалось…

що пройшли ми весь світ…

І лишилася пам’ять,

як стриманий лід.

Боже!

Дай мені

силу

тепла!..

Поділитися:
Поезія. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.