ВОЛОШИН ЛІЛІЯ (кер. КРИЛЬ Ганна Василівна) – ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК, ЩО ЗАСЛУГОВУЄ НА УВАГУ
Івано-Франківське відділення МАН України
Відділення : літературознавство
Секція : українська література
Проблематика творчості Марії Вайно через призму жіночих та чоловічих образів у новелах та кіносценаріях
Роботу виконала :
Волошин Лілія Олексіївна ,
учениця 11 класу
Івано-Франківського
фізико-технічного ліцею-інтернату
Івано-Франківської обласної ради
Науковий керівник :
Криль Ганна Василівна , учитель
української мови та літератури
Івано-Франківського
фізико-технічного ліцею-інтернату
Івано-Франківської обласної ради
Івано-Франківськ – 2014
Тези на науково-дослідницьку роботу
« Проблематика у творчості Марії Вайно через призму жіночих та чоловічих образів у новелах та кіносценаріях »
Автор : Волошин Лілія Олексіївна
Івано-Франківський фізико-технічний ліцей-інтернат Івано-Франківської
обласної ради ; 11-ий клас / 3-й курс /
Секція : української літератури
Науковий керівник : Криль Ганна Василівна
Наукова робота полягає у визначенні проблематики творів та аналізі образів за творчістю Марії Вайно .
У роботі акцентується увага на тому , що :
• доля жінки є центральною у творах письменниці , а її героїні зображені сильними , вони прагнуть гармонії в любові ;
• проблематику творчості Марії Вайно складає проблема материнства як вищої організації жінки , проблема відданості любові , зради , прагнення до щастя , гармонії та дисгармонії людських стосунків ;
• проблема динамічного розвитку психологічних образів героїнь , а також одвічна проблема батьків та дітей , « правда деталі » , яка вимальовує мотивацію цієї проблеми у романі в новелах « Теплий
двір , або Рапсодія струнного квартету »;
• чоловічі образи у творах новелістки є цікавими та самодостатніми , без яких неможлива цілісність жіночих образів .
Зміст
Вступ ……………………………………………………….. 4
Розділ І . Велич жіночих образів у творах Марії Вайно , їх проблематика ……………………………………………6
Розділ ІІ. Чоловічі образи та їх вплив на подальший розвиток подій у творах ………………………………….. 12
Розділ ІІІ. Проблема материнства та жіночої самодостатності у романі в новелах « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » ………………………….. 15
Висновок …………………………………………………… 20
Список використаних джерел ……………………………21
Додаток …………………………………………………….. 23
Вступ
Чоловік і жінка – це дві ноти , без яких
струни людської душі не дають
правильного і повного акорду
Д. Мадзіні
Тема даної наукової роботи : « Проблематика у творчості Марії Вайно через призму жіночих та чоловічих образів у новелах та кіносценаріях » на сьогоднішній день є досить актуальною , зокрема проблема материнства , батьків і дітей , любові і зради , гармонії людських стосунків у контексті прагнення до щастя і т. д .
До опрацювання цієї роботи ми взяли такі твори :
• « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » ;
• « Чоловік в кредит , або Четвертий варіант » ;
• « Франсуаза » ;
• « Жінка з келихом дощу »;
• « Станіславські фрески » ;
• « Шкіци на одвірках » .
Проблеми , які висвітлює письменниця насущні і в поезії , і в прозі , і в кіносценарних роботах . Твори її є незвичайними , кожен з них має свою відмінність і неповторність .
Твори новелістки досліджували : Слоньовська Ольга Володимирівна
( українська поетеса , прозаїк , літературознавець ) , Михайловський Ростислав Іванович ( член Національної спілки журналістів України ) , Михайло Василенко ( письменник , кандидат філологічних наук ) ,
Дмитро Васильович Павличко ( український поет , перекладач , літературний критик , політичний діяч ) , Баран Євген Михайлович ( критик , літературознавець ) , Юлія Яковина ( Івано-Франківський кінематографіст та художник ) . У 2012 році Іриною Осташ була написана наукова робота на тему « Саспенс у творчості Марії Вайно » , також за творчіст Марії Вайно було написано багато дисертацій .
Новаційнісь цієї наукової роботи полягає в тому , що ми вивчаємо проблематику саме через образи героїнь та герої творів Марії Едуардівни .
Михайло Василенко пише про авторку так :
« Глибоко психологічна письменниця . Пише вона коротко , дуже і боляче .
Хода її письма надривна , якась , можна сказати , експресіоністична … Письменниця має свій стиль , як і тему філософії відчуттів жіночого серця . Для авторки коротких символічних мазків , … найхарактернішими є пошуки істини в людському житті , пошуки гармонії в родині українській , шляхетній …»
А класик української літератури Дмитро Павличко у своєму листі до письменниці казав такі слова :
« Я вдячний вам , що звернули мою увагу на багато речей , про які я ніби не знав , що вони є , але побачивши їх вашими очима , здригнувся від жалю над нашим життям і нашим світом …»
Сама ж письменниця говорить про себе :
Моя стихія –
новелістика.
Праця , яка мене
Не тримає за руки …
Слухаю . Окреслюю
образ , нерв , думку .
Все має тонкі риски …
Кожна з них – свою вагу …
Поспішаю мовити ,
аби не закорявіло
моє і чиєсь чуття…
Це мій світ важливого .
Марія Вайно
Об’єкт дослідження – новелістичні та кінодраматичні твори ( кіносценарії та новели ) письменниці .
Предмет дослідження – жіночі образи в оркестровці героїв .
Мета наукової роботи – об’єктивний , систематичний та всесторонній аналіз образів , зокрема жіночих , в контексті творів Марії Вайно .
Завдання дослідження – вивчення та аналіз творів , їхньої проблематики , та характеристики жіночих образів .
Розділ І . Велич жіночих образів у творах Марії Вайно , їх проблематика
У творах Марії Вайно жіночі долі зображені по-різному , вони відрізняються характерами , поглядами на світ та своїми вчинками . Та , власне , всіх цих героїнь об’єднує одне – це прагнення до щастя . І кожна обирає свій шлях . Читаючи твори , чітко відчуваємо і розрізняємо характер , що розкриває єство героїні та її внутрішній світ . Також чітко визначаємо проблематику у творах . Кожна з висвітлених проблем є дуже актуальною в контексті нашого часу , бо це проблема вірності , проблема людських стосунків , прагнення до щастя . Читач ідентифікується з героями , переживаючи ті ж події , відчуття , і в такий спосіб набуваючи нового психологічного досвіду .
Кожна з жінок зустрічається з проблемою , яка начебто вибиває її з колії буденного ритму життя . Ці перипетії можуть бути найрізноманітнішими , починаючи від проблем у родинному колі і закінчуючи втратою близької людини , та попри все героїні треба витримати , відчути , осмислити і вистояти .
Автор хоче донести до читачів , що якщо любов справжня , то для неї не існує перешкод . Наприклад візьмемо новелу « Кусінчик хліба на завтра … від сьогодні » ( книга « Станіславські фрески ») . Героїня зневірилася , проте несподівано отримує підтримку від старшого чоловіка , який , на перший погляд , не може їй нічим допомогти . Переживши безліч труднощів у житті , саме він стає для Ліди опорою і підтримкою , розуміє її і готовий допомогти . Жінка любить його по-справжньому і палко вірить у їхні почуття . Та чоловік віддає належне тому , що вікова різниця може зробити її нещасною , бо через якийсь час він не зможе її захистити .
– Знайди собі когось , як умру …
– Я до тебе на життя прийшла , а не на смерть . Не смій такого говорити навіть …
– Я мушу , бо люблю … Бо хтось мусить жінці вночі під голову руку
класти , її клопіт пустити кісьми на груди , щоб не важіли так тяжко , мусить хтось її дім руками підперти і зачинити від ночі двері … Аби була хата у радість із жінкою , що за чоловіком … А ще знаю , що чоловік має жінку згорнути до себе й під пахвою від бід відігріти , як від дощу мокре тремке курча … [ 3 , 13 ]
Також у цьому творі гостро постає проблема стосунків між батьками та дітьми . Адже Ліда готова на все заради свого сина і його дружини , але розуміє , що є зайвою у квартирі , і це дуже боляче . Зопалу ледь не потрапляє під машину , а натомість , як порятунок небес , знаходить
чоловіка , з яким досі просто спілкувалася по телефону і вже не сподівалася на влаштування своєї жіночої долі . Прочитавши хоча б декілька творів , ми з упевненістю можемо сказати , що в долі кожної з жінок був чоловік , який докорінно змінював їхнє життя , а іноді й погляд на світ . А в іншій новелі чоловік змінює долю двох жінок одночасно : одна з них розуміє , що руйнує чужу сім’ю , інша вимолює його повернення ( « Під колонами » з книги
« Станіславські фрески»). У цій новелі проблема батьків і дітей прочитується в стосунках головного героя з його донькою , який щоранку повертався додому для того , щоб її , хвору , не засмучувати . На терезах стоїть любов до Насті та любов до улюбленої дочки .
– А в мене мій « нічний жаданик » – « стабільно не мій » , і теж зі своїми сімейними проблемами , на які зважати не можу … Знаю , бувають і чоловіки , в яких не складається , і ті , що живуть заради дітей , як , здебільшого , це роблять жінки … Живуть , нидіють . Крадуться , крадуть , і ми разом з ними десь плутаємося – своє життя іноді розмінюємо їм на затички . Тож переступаємо себе – і відкриваєш двері черговий раз … А хочеться вірити , що є щось й у тебе … Хоча б дитя Бог дав від нього .
В самої вже стільки всього назбиралося … Не переплачеш і не пересамотієш … Іноді закриваєш долонею рота , аби не закричати . [ 3, 50 ]
Проблема жіночого щастя найбільше прочитується в творі тоді , коли Анастасія , молячись у церкві , зауважує неподалік дівчинку з мамою і впізнає в ній свого коханого . Героїні здається , що її молитва меркне перед молитвою цих двох осіб , бо Бог зараз чує їхні благання . У новелі тонко передано не тільки духовну суть людини , а й те , що Бог не дає легких шляхів і що деколи потрібно відступити .
Жінка ще відчувала серцем їхню молитву за того , що спозаранку пішов від неї через ціле місто , щоб прокинутися вдома … і що вони … благали того ж Бога , що й вона … А тепер чи хоче переблагати Бога за своє ?.. Легким дотиком своєї душі вичитує серцем , що саме вони мають право вимолити зараз те , чого ніколи не зможе зробити вона … Бо їх , а не її чує в цю мить Бог і чинить якусь свою правду у сіті . А під колонами стоїть не вона , а її гріх , який не впускає щастя в її долю … Вони вартніші у тій черзі на милість … [ 3 , 52-53 ]
Цей твір є неймовірно сильним емоційно , у ньому відчувається готовність до пожертви . Ми не знаємо , що трапляється з героїнею , але десь в душі виринають думки , що все буде добре .
Саме в цьому відчувається професійна рука Марії Вайно , у кожному своєму творі вона подає читачеві певний висновок , але тільки в міру того , як сам читач сприйме цей твір , буде залежати його власний висновок .
Хочеться назвати ще одну новелу « Де ви були , коли вас не було ? » . Головна героїня твору , котра приїхала в санаторій , щоб відпочити , зустрічає чоловіка , що привертав увагу своєю красою , хоча і сам був уже не молодих літ . Ярина своєю добротою зачаровує його .
Сьогодні жінка дивилася йому в очі … Було багато сильної величної чоловічої потуги , але безпорадної , як виявилося … А подив той він зачепив – і в собі замкнув …
Було добре і любо . Тут їх приймали за пару . І погляд ловеласа , що не пропускав жодної жінки , став безбарвним , механічним для інших … ЇЇ це тішило … [ 3 , 60 ]
І , здається , все було б добре , та вона побачила в ньому людину , яка цінувала тільки своє Я . Як людина з сильною волею і правильними поглядами на життя , Ярина не могла таке витерпіти , зрозумівши , що її обманюють . Вона більше не хоче бачити коханого , щоб не стати теж
« краплею в морі » , і коли наступного року не приїжджає до санаторію , він , відчуваючи порожнечу довкола , чинить самогубство . Подвійна трагедія в новелі : люди знайшли одне одного , але не порозумілися через чоловіче самолюбство . Навіть сам того не відаючи , герой відчув сенс життя саме поруч з коханою , проте чоловічий егоцентризм не дає йому права визнати це почуття і зберегти його .
Твір легко сприймається , у підсвідомості чітко вимальовуються силуети й образи . Ярина була людиною , котра не зраджувала своїм принципам , у глибині душі розуміла – це було взаємне кохання . Та хіба людина , яка любить тільки себе , здатна кохати ще когось ?
Ми бачимо , що у творах Марії Вайно кожен герой є по-своєму колоритний в колі близьких та друзів , та разом вони доповнюють один одного і створюють цілісну гармонію , яка надовго залишається в пам’яті .
Ще один твір , який захоплює нашу уяву , – це кіноповість « Франсуаза» , де розповідається про долю француженки , яка приїхала в Україну , щоб познайомитися з батьками коханого , та через « залізну завісу » постала перед вибором : повернутися до Франції або залишитися з коханим тут .
Мріяли про приїзд батьків Франсуази на весілля , але « залізна завіса » кордонів пролягла між ними , тож Франсуазі довелося робити вибір : повертатися на Батьківщину або залишитися в Україні з Юрком .
Не могла вона жити без коханого … Очима спочивала , коли бачила його . Очима , не серцем . Неспокійне воно стало …
Багато чого дівчина не розуміла тут , зокрема часу цього .
– Розпишемося завтра . Не восени . Хтозна , чия стане осінь … Завтра , чуєш ? Вночі отець Михайло шлюб дасть . Треба , щоб твої документи були вже наші , щоб не залишалася ти чужою в хаті , – а господинею , час смутний .
Вона не перечила . Дивилася перед себе в темряву карими очима – і очі в тому мороку розчинялися . Він – і тільки він – зачіпочка на світі сущому , на цій вселенській Землі та на землі його батьківщини . [ 2 , 17 ]
Образ цієї героїні є дуже сильним як психологічно , так і морально . Жінка , що вміла тільки в’язати гачком , мала гарні манери , старається призвичаїтися до простого селянського життя . Хоча вони і кохали одне одного , та їхньому почуттю довелося перейти неабиякі випробування … зустріч з Василиною . Як кажуть у народі : « На чужому нещасті , щастя не збудуєш » . Так воно і сталося . Франсуаза втратила дитину , а потім уже не могла завагітніти . Та й у Василини теж усі діти народжувалися мертвими .
Через своє безмежне кохання , Франсуаза таки залишається в Україні . Та доля просто так не відпускала жінку : арешт Юрка тільки за те , що він приймав пологи у Василини , чоловік якої був у лісі , унеможливили життя Франсуази . Та героїня все витримала . Проте складається так , що після повернення в село , через багато років Юрко зустрічається з Василиною , яка втілює образ першого почуття , і чоловік не отямився , як зрадив Франсуазі , котру палко кохав .
Здавалося , що її залишалася горсточка глибоко десь в середині , а решта – то загублене тіло , яке знемагало жити .
Про чоловіка нічого не відала . Казала з тих країв Омельчиха , що розстріляли усіх ще в Станіславі , можливо , і Юрка .
Тоді її світло і почало мимоволі згасати : сили танули … Хотілося смерті . Але смерті не було . Була мука . Ота невблаганна – як і життя !..
Про Францію сил не було згадувати . Навіть про Юрка …
Втратила якось свідомість раз , удруге . На лісоповалі мерзли дівчата , тремтіли від холоду , а вона ніби його не відчувала . Знімала фуфайку і давала їм , аби зігрілися . [ 2 , 30 ]
Приїхавши додому , Юрко падає на коліна , навіть не ступивши на поріг , він розуміє свою провину . Франсуаза з великої любові пробачає йому . Юрко не гідний такої любові та вірності . Згодом дізнається про те , що Василина від Юрка народжує дитину . Юрко помер , а Франсуаза залишається самотньою , недужою . Не залишилося в неї нікого , кому могла б поскаржитися чи звернутися по допомогу . Тільки Дмитрик був єдиною потіхою , якому вона врятувала життя ще як тільки приїхала в село , сумлінно доглядав її . Кожного дня він їй приносив хліба і молока . Сусіди не вірили своїм очам .
Та все ж доля вирішила її винагородити за такий тернистий шлях . Коли Василина помирала , то сказала своїм донькам, щоб не залишали Франсуазу самотньою , бо відчувала гріх перед нею .
– Я Катря , донька Василини .
Франсуаза стрепенулася . Очі забігали , чоло поповзло зморшками догори .
– Юркова донька ?..
– Ні , старша .
– А Юркова є ? Мала ще мабуть …
– Вдома , тітко . Вдома Дарина …
Мовчанка панувала недовго . Щось на стелі шукали її , Франсуазині очі . Питав розум , викалатувало серце … Ця хвиля вхопила її чи весь її вік…
– Я хочу Дарину бачити !..
– Таж приїхали за Вами . Беру на Великдень у гості . А далі – залишайтеся, як схочете . Так мама веліла .
– Василина ?.. – і розкусила губу до крові …
– Мами не стало недавно . Казала , що має гріх перед Вами великий .
Певно , сили того взялися з неї … Так сталося . Кров не спинили … Вона у Вас , тітко , просила прощення перед смертю . І просила нас Вас не кидати . Не чужі ми , казала , в любові … [ 2 ,43 ]
Після цих відвідин у Франсуази оживають очі та душа , вона відчуває , що сенс її життя в тому , щоб доглядати малу Дарину , дитину її коханого Юрка , та осиротілу Катрю .
Серце людини – це скринька , в якій зберігаються секрети , які іноді навіть самій людині не відомі , секрети її духовності та моралі . « Чоловік у кредит , або Четвертий варіант » – це кіносценарій психологічної драми , який дійсно заслуговує на увагу .
Головна героїня твору – проста художниця , яка не має ні великих статків , ні великого будинку , а просто живе у квартирі зі своїм сином . Марія вже давно зневірилася в коханні , спокійно працювала у своїй майстерні , аж поки до неї не прийшов чоловік , котрий кардинально змінив її долю . Будучи людиною довірливою і спокійною , здатною на самопожертву , вона повністю віддалася любові , не отримавши за це нічого , крім великих боргів та зраненої душі . Влад , що на перший погляд здається таким милим і привітним , просто виявися людиною підступною та дволикою , яка всіх використовує для своєї вигоди . Твір потужний в поданні жіночого образу , він динамує , змінюючи характер героїні , роблячи його сильнішим . Жінка , не задумуючись , допомагає своєму чоловікові з боргами , працює на трьох роботах , а чоловік тим часом спить на дивані . Марія вибивається з сил та працює заради дорогої людини . Та її син Мирослав одразу виявляє « гнилу » душу чоловіка і застерігає маму …
– Він поставив на неї . Так вигідно . Квартира , картини . Вона й не отямиться , як зненацька позбудеться всього .
– Як « поставив » ? Ти що ?..
– У нього неприємності . І край ! Усе досить небезпечно . Треба викручуватися за будь-яку ціну . Йому потрібен громовідвід . Із себе він нічого такий ?
– Красень !
– Тож прорахував усе . Не любить він її . [4 , 151 ]
Та вона не вірить своїй дитині , а продовжує вірити коханому Владові . Марія прихильно ставиться до його доньки , захищає її від нього самого, і Христя відповідає їй взаємністю . У той час , як Влад до дитини ставиться холодно , при Марії він грає роль турботливого батька , дуже заклопотаного , а насправді пильнував диван , у кабінеті , роблячи
вигляд , що працює .
Вправно використовуючи Марію , він перейшов останню межу , запропонувавши фіктивний шлюб з іноземцем заради грошей . Вона не витримала більше наруги і подала на розлучення , а згодом намалювала картину « Боржник » , що викрила чоловіка фальшивого і красивого .
Виставка була готова . Але картину Марія перемальовувала . В ній бракувало « боргу перед небесами » .
… Справа був лик Господній і світло од нього плямкою-серцем чи слізкою торкалося встромлених у його Милосердя долонь , складених у молитві . Їх обрамлювали руки , розкинені і піднесені у розпачі . Покірне благання і розкутий біль .
Центрально – дві площини переходили в одну .
На передньому плані постать красеня з рисами Христовими , та коли вдивлятися глибше – холодними , порожніми очима .
У глибинній площині – повторне його нутро з серцем – комп’ютерною схемою . Згори зліва дитя , якому важкий чобіт сили наступає на ногу і вичавлює біль . Проте зір героя звернений не догори . Він впевнений у собі та своїй правоті … Внизу зліва його постать – на колінах перед жінкою : маленький , жалюгідний і несправжній , бо поруч кинута маска .
Він відвернений від Господа , від світла , що не залишає темряви в кожному куточку . Проте світло намагається наздогнати , доторкнутися його ( лише б повернувся !) – сяйво благодаті омиє від облуди ! Але ні . Зло скрутило його , він не до світла обличчям …
На правому краю , внизу , – записки , розписки , маски сміху , плачу та злоби розкидані по бруківці , в болоті , на камені , потрісканій землі , а над ним навскіс – промені благодаті … [ 4 , 192 ]
Кожна жінка є уособленням чогось світлого і неповторного у творах . Вони страждають , переживають і все одно залишаються ніжними , турботливими та величними .
Розділ ІІ. Чоловічі образи у творах Марії Вайно
Чоловічі образи у творах Марії Вайно є не менш цікавими і насиченими , ніж жіночі . У кожного з героїв відбувається переродження через якусь ситуацію , яка докорінно все змінила . У творах письменниці є як чоловіки чуйні і турботливі , так і ті , котрі вміло грають свою роль , та інколи бувають такі , що навіть не приховують своєї справжньої сутності.
Якщо ми проаналізуємо роман у новелах « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » , то побачимо образи чоловіків колоритних , рішучих , самодостатніх .
Чоловік Анни не любив її , та й ніколи цього не приховував . Оскільки він був музикантом , то тонко відчував гармонію не тільки в музиці , але й у соціумі , і прагнув до неї в коханні . Та , на жаль , у своїй дружині він такої гармонії не бачив , але побачив її у жінці , з якою працював . Після народження доньки він змінився , зрозумівши , що свого часу скривдив Анну і карою за його гріх є народження глухонімої дитини , котрій зараз приділяє максимум уваги , беручи майже на кожен свій виступ . Чоловік сподівався , що колись дочка зрозуміє його талант . Та для дитини це була просто гра , вона нічого не розуміла , адже не чула музики . Саме цю маленьку дівчинку він впустив у своє серце як людину бажану . Цей образ – втілення чоловіка , який прагне гармонії у коханні , у сім’ї . Просячи милостиню для порятунку дитини , виражає неабияку чоловічу трагедію – бути зрозумілим найріднішою людиною .
Чоловік Вікторії – багатий бізнесмен – нічого не потребуючи , був просто зачарований її грою . Він приходив на кожен концерт , а коли героїня звернулася по допомогу , то одразу ж пішов назустріч . Вони жили разом , проте світ музики часто забирав її від нього .
Коли Вікторія повернулася додому , Віктор зустрів , як завжди , але очі диміли гіркотою , і в них був випадковий холод …
– Як ? Ти був і не підійшов ?
– Я старався бути всюди . Ти душиш себе . Це пройде . Ти не страждала в любові . І основного не знаєш …
– Що ти, Вікторе ?
– Я поїду … Тобі треба побути самій певний час . І той час благословить , а чи розлучить нас . Я дякую Тобі за все , що в нас було …
– Вікторе ! Не було наруги над вірністю .
– А я більшого хочу .
– Чого … більшого ?
– Любові … Ти себе переконуєш , що любиш … Сумніваєшся й мучишся . Ти стаєш іншою . Я цього не бажаю . Сам винен . Я поспішив . Боявся тебе втратити . Ти не встигла визріти у любові …
Він рвучко обійняв її , поцілував, підхопив валізу .
– Відрядження закордонне . Півроку – рік …
– Це багато …
– На перший , другий лист , можливо, … відписувати не буду . Це будуть емоції . А згодом , коли настане час … Передадуть . Мені треба всього або нічого …
Вона ворушила пальцями , і здавалося , що доля їй принесла незримий велетенський букет , якого вона не могла охопити , і він колючками коле не лише руки , а й тіло , очі , голову , вуха …
Віктор відчув її :
– Знаєш , закоханість коле тіло , кохання – серце …
– Ти жорстокий , Вікторе . Вибач … [1 , 102-103 ]
Їхнє кохання було щирим , вони постійно були разом і ніколи не розлучалися . Дитину назвали Любою , адже вона – то подарунок їхньої любові . Віктор постійно був поряд , доглядав за дитиною та морально підтримував її . Завдяки цій підтримці вона досягнула бажаного , а основне – була щасливою .
Найхитрішим з усіх чоловічих образів є Влад із кіносценарію « Чоловік в кредит , або Четвертий варіант » . Цей герой був настільки гарним актором і так вдало виконував свою роль , що йому всі вірили . Він хотів будь-якою ціною викрутитися із ситуації , в яку потрапив ; прикидався люблячим і турботливим батьком і чоловіком , та , на жаль , це була тільки добре продумана вистава . Після того , як розвалився його бізнес , Влад заборгував кредиторам велику суму . Звісно , кредитори тиснули на нього , а він не міг нічого зробити … У той час , як Марія працювала на декількох роботах , він спав у себе в кабінеті , роблячи вигляд , що теж працює . Героїня жертовно рятує становище свого чоловіка і вірить у його любов і готовність прийти на допомогу . Та син Марії з самого початку розуміє весь задум Влада , намагається відкрити мамі очі , та вона не хоче цьому вірити . Чоловіковому цинізму не було меж . Він пропонує вийти заміж заради грошей , а коли жінка відмовляється , шантажує її , що вистрибне з вікна і покінчить з
собою .
– Не роби проблеми з дурниць . Ти надзвичайна жінка – супер – тут повір мені , знавцеві … – затявся . – І квартира залишиться , і виставка , а щоб ти мене не покинула – потрібна запорука …
– Може , розписка , що стану негідницею заради супернегідника ?
– Ти не зрозуміла , либонь .
– Тобі треба було стати актором … Ти чудово граєш свою роль . Та , недооцінивши своїх можливостей , став гравцем . Тут і промах .
– Та не мори мене !
– Є ще , любий , четвертий варіант . Доле моя , доленько , мій Ален
Делоне …Є ще четвертий …
– Я … – затялася . – Я залишуся без тебе , – а далі , взявши себе в руки : – Ми розлучимося , і негайно , чуєш ? Тобі треба вирішувати свої проблеми самому ! Горбатіти , але вирішувати ! Знаю , працювати тобі не хочеться . Ти чекаєш слушного часу … Та час може бути для тебе фатальним … Бо всьому настає кінець . Я не буду твоєю спільницею …
– Ти пошкодуєш (!), як усі , проситимеш (!), аби я повернувся , ти ж
просто …жінка…- злорадно .
– Ні , я довго шкодувала … верталася …
Влад кинувся на балкон , перехилився . Марія стерпла , але не могла ступити й кроку . Вона не побігла – і він не стрибнув . Яке банальне
фіаско !..[ 4 , 185-186 ]
Розділ ІІІ. Проблема материнства та жіночої самодостатності у романі в новелах Марії Вайно
« Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету »
Проблема материнства є актуальною в будь-якому часовому просторі , зокрема і в нашому . У творах Марії Вайно ми будемо її розглядати через призму роману в новелах « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » . Новація цього твору в тому , що автор подає долі чотирьох героїнь блоками новел , яких єднає доля Августини . Кожна з них мама , і в кожної певні проблеми , і кожна з ними по-своєму бореться і по-різному перемагає .
Основною ланкою цього твору є Августина , котра всіх об’єднує . У цьому образі відчувається проблема самотності й реалізації себе через гармонію в музиці та названому материнстві . Тільки в Августини немає своїх власних дітей , проте й вона пізнає це щастя через названого внука . Свого часу героїня кохала професора , який присвятив своє життя роботі і не думав ні про що більше , і котрому зізналася в цьому , коли він був старим і немічним чоловіком , а вона вже була зовсім не молодою . Він не помічав закоханої студентки , бо все життя віддав науці та чаю з малинових прутиків .
– Я забував , якої я статі й чи статевий взагалі . А тепер покутую . Десь природу свою використав з лихвою , а десь замурував … – отож ракові очі дивляться з усіх кутків складок мого єства … То так має бути . Я багато хотів , багато міг , я багато втратив …
– Я кохала вас . Усе своє життя . Але ви цього не знали …
– Як це , люба моя дитино !? Ти мене ? Оту стару діряву галошу ?
– Ви молодим і вродливим … були завжди .
– В мене не серце , а « суцільна формула » .
– У вас велике серце . Його просто ніхто не знав , як охопити …[1 , 35 ]
Свого часу , щоб заповнити прогалину материнства , вона навідувала дитину в дитбудинку , та не могла всиновити , адже була неодруженою і часто хворіла . Проте хлопчик не забув про неї , він через багато років написав їй , що в нього народився син і назвали його Августом на честь бабусі . У такий спосіб вона стала названою мамою та бабусею водночас .
Вранці зустрічала поїзд …
– А це наш Августин …
Малий подивися на чужу жінку …
– Ви моя бабуся ?
– Якщо так тобі сказали тато і мама, то так воно , певно , і є …
– А ви сама не знаєте ?
– Не знаю … Я хочу бачити в тобі свого онука … [ 1 , 202-203 ]
Ці хвилини залишилися в її серці назавжди . Отже , жінка відчула себе матір’ю , звичайно , не в повному обсязі , але ці хвилини були для неї дорогими . Дівчата з квартету не залишали її , вони запросили Августину жити в когось з них , бо були для неї її дітьми , яких вона виплекала .
Августина зустріла Юрка , простого пасічника , та розмова з ним була настільки цікавою , що вона повеселішала , і ніби давно забуті молоді літа вернулися до неї . Та коли в неї стався інфаркт , ситуація була критичною . Юрій своєю любов’ю і вірою вимолив її з того світу . Тож Августина за своє терпіння , відданість отримала щедру винагороду .
Анна , одна із учасниць квартету « Ластівки » , жінка з великим талантом та з нещасливою долею . Цей образ втілює проблему прагнення до щастя через оздоровлення власної дитини та проблему внутрішньої трагедії через нелюбов чоловіка . Вона одружилася з чоловіком , який не любив її і постійно говорив , що вона його « підчекала » .
Його нервувало все в Анні : її голос , її хода , оскільки герой був музикантом , у нього все мало бути гармонійним . Він запропонував їй розлучитися . Анна попросила тільки доносити дитину і більше нічого .
З Ганною життя , мов камінь , якого не обступиш , якого не прибереш з дороги … [ 1 , 17 ]
Та саме ця дитина стала ланкою , що не дозволила сім’ї розпастися . Чоловік любив їхню дитину , а для материнського серця цього було достатньо .
Доля Соломії склалася інакше , ніж долі двох попередніх героїнь , хоча і в її житті не бракувало проблем : чоловіком з нетрадиційною орієнтацією , самотнє материнство , пошуки щастя . Вона одружилася з хлопцем , який був з нею дуже ніжний , здавалося , кохав її , завжди був поряд . Соломія завагітніла так раптово , що навіть не очікувала . ЇЇ батьки були до цього не готові , а Сергієві підтримали і підготували все до весілля . Та після весілля все несподівано змінилося , чоловік став постійно уникати її замість того , щоб пригорнути . Вона не розуміла , що трапилося , та залишалася з ним , аж поки не дізналася про те , що її коханий Сергій одержимий любов’ю до чоловіка . Та справжню підтримку вона отримала від свекрухи , бо маленький Назарчик став єдиною бабусиною втіхою .
Згодом Соломія зустрілася з Мироном , що був майстром по дереву . Одного разу він запросив її з сином в майстерню . Та коли дитина зачепила дерево , яке не представляло собою ніякої цінності , Мирон крикнув на Назарчика . І цього жінці було достатньо – вона зрозуміла , що така людина ніколи не зможе стати гарним батьком для її сина . Спілкування з Мироном припинилося , хоча той не раз просив вибачення .
Одного разу , граючись в парку , Назарчик познайомився з Павликом . Хлопчики зразу ж подружилися . Соломія була цьому рада , адже її син знайшов друга . Та діти вирішили поєднати своїх батьків , бо Павлик мріяв про маму , а Назарчик – про тата .
Хлопці сиділи на дерев’яній перекладині й про щось , як дорослі ,
розмовляли , а потім , щось вирішивши , обидва підбігли до батьків :
– Тату , я хочу , щоб у мене була ця мама … – випалив Павлик …- Можна ?
Чоловікові від нестями перехопило горло … А тут Соломію атакував Назар …
– Він не має мами , а я тата . Ми дуже підходимо один одному . Ми будемо брати і житимемо разом …
– Тату , ви поговоріть про все . Ми вам не заважатимемо … Це так просто й гарно , – мовив Павлик .
Соломія розгубилася так , як ніколи в житті .
– Сину , такі справи , погодься , отак не вирішуються …
– А як ? Ми вже стільки без тата , а ти ніяк не можеш цю справу вирішити сама . Я ж росту чоловіком і мушу тобі в цьому допомогти .
– Ми підемо … – мовив Павлик , – а ви тут знайомтеся ближче , бо ми
вже …
Діти щасливі побігли , а дорослі сиділи , наче їх ті слова зварили : обидвоє червоні , розгублені …
Соломія навіть не хотіла цього слухати , але пообіцяла дітям , що вони будуть приїздити в гості до Павла . Через декілька таких зустрічей діти стали просто нерозлучні , і вона це чудово розуміла . Жінка прийняла Павлика , як свою рідну дитину , любила й оберігала його .
З Петром вони створили сім’ю . Вона поважала його за те , що той був хорошим батьком , та серце її покохало іншого . Її гризли докори сумління . Адже розуміла , якщо буде з Богданом , то зруйнує те , що в неї вже є , але і кохання їй не хотілося втратити .
– Молоде , спільне , перше – то має міцні на те корені , тому оте перше кохання , перший шлюб – усе виважувати треба , а потім воно часто-густо невчасне приходить … Не завжди . А здебільшого так … Щастя – перекотиполе … Хіба твоє кохання буде виявом велетенської любові , коли щастя своє загребеш отакою ціною ?
– Тітко Софіє ! – і впала їй у обійми .
– Така вона доля жіноча … Та ти сама вибирай , я тобі не порадниця . А що мусила – те сказала … Зараз в кутку помолюся . Ото вся моя тобі поміч … [ 1 , 182-183]
Та мати в Соломії перемогла , вона залишила коханого заради родини і дітей . Кожна мати береже своїх дітей від всього злого і готова зробити все , щоб їм було краще , навіть пожертвувати своїм щастям заради них .
Вікторія , дівчина з квартету , досягла найбільших висот , виступала з концертами за кордоном . ЇЇ дитина народилася у повній гармонії та любові . Все було ідеально , Віктор розуміє її без слів , завжди був готовий
допомогти .
Пологи були важкі . Бо тридцять п’ять – то не двадцять , але від кесаревого розтину відмовилася … народила сама дівчинку маленьку , і назвали її Любов’ю , Любов … Бо любов це була як продовження …
І був біль , і щастя було , коли розкривалося в муках тіло , і виривалося з нього мале тільце , що з них зачалося , творцем осяяне … Їй здавалося , Бетховен зринув шалено у ній … [ 1 , 192-193 ]
Дитину доглядали і берегли , та саму Вікторію спіткала невдача , адже для неї це був стрес . Вона порізала палець дуже сильно і пошкодила нерв . Палець її не слухався . Найболючішим для неї було те , що вона не могла взяти до рук ні скрипки , ні дитини . Вікторія втішала себе як могла , а Віктор постійно оберігав її . Вона витримала і вийшла з цього страшного двобою переможницею . Написала книгу і захистила дисертацію . ЇЇ учні дивувалися силі і витримці їхньої вчительки . а вона говорила , що головне в її житті – любов .
Оксана , єдина з квартету , яка майже ніколи не вірила в щирі почуття . Вона обдурила свого чоловіка , збрехавши , що дитина від нього . Була людиною цілеспрямованою . Відкрила свій бізнес .
Василева мати серцем відчувала , що це не його дитина , і перед смертю попросила , щоб вона народила дитину від її сина . Оксана виконала передсмертне прохання своєї мудрої свекрухи . Та хлопчик народився невиліковно хворим , багато грошей тратилось на його ліки , без яких він не міг жити . Оксані було жаль дитини , бо розуміла – це кара за її гріхи . Василь дізнався , що перша донька не його , це був підступний удар , тому вирішує їхати на заробітки і не бачити коханої Оксани . Тим часом бізнес героїні занепадає , адже основні кошти витрачаються на лікування сина .
Згадалася жінка-жебрачка в офісі … І стало знову важко , і знов боротьба за право чинити так … Оксана була вже інша , але вона ще була й та , хоч уже щось змінилося … Але « роздати все » , – як у Біблії сказано , це чи не глупота ? – думалося . Вона ще в собі не була , вона ще суперечила собі . Хоча здавалося , уже була здатна на християнський вчинок … І знала , що все й вона у волі Божій , та щось нуртувало протестом … Звісно , то було лишень якесь пізнання , якесь зализування ран , але не якась стабільність у переконаннях , певність у своїй місії на землі отсій …
Як завжди залишиться сам на сам із собою … А вона завжди сама . Завжди . Це її могутній – твердий Сам-світ і їй ( чи можна ?) від нього відступитися . Може , оце – то є тільки оте « дещо » , що зробить певну реконструкцію в ньому , але не звалить його , цього її стрімкого світу , бо ж це значило , що звалили б її …
Її дорога … і дорога насправді … Вона знову бачила ту льодяну постелю . Чому їй подумалось , що постелю ?..
Оксана загинула , лікарі казали : легко … І ніхто не знав , яка то була її дорога … [ 1 , 143-145 ]
Так ми бачимо , що на долю кожної з жінок випав нелегкий материнський вибір , і кожна зробила його по-своєму . Хтось усе зробив правильно , а хтось зрозумів свою помилку , але було вже пізно , та така материнська доля , і з цим нічого не зробиш .
Висновок
Як бачимо , проблематика творчості Марії Вайно , яку ми розглянули через чоловічі та жіночі образи у новелах та кіносценаріях , зачіпає сущі проблеми людського життя .
Кожен твір новелістки є колоритним і визначальним : зокрема роман у новелах « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » за своєю структурою новаційний у тому , що автор подає долі чотирьох героїнь блоками новел , яких єднає доля Августини , до кожного із блоків подається музичний акцент , наприклад « Aria con amore» ( в перекладі означає арія , пісня з почуттям ) , дає можливість налаштуватися на сприйняття долі героїнь . У кожній новелі відчуваємо присутність чуттєво-асоціативного мислення авторки .
Долі героїнь подані як ті , що прагнуть гармонії в сім’ї з коханою
людиною , проте вони є сильними , з глибоким внутрішнім світом .
Не дивлячись на те , що долі всіх героїнь глибоко драматичні , вони не є сентиментальними , бо в кожній життєвій історії є просвіток , що визначається любов’ю в усіх її іпостасях .
Усі жінки подані як цікаві , динамічні у своєму розвитку , самодостатні , високоінтелектуальні особистості , з міцним характером і витримкою , що визначає повноту цього образу .
З упевненістю можемо говорити про те , що чоловічі образи в поезії , прозі , кінодраматургії є не менш цікавими , саме вони роблять змістовно повними та цікавими жіночі образи .
Кінодраматургійні твори ми ні в якому разі не можемо назвати мелодраматичними , де переважає схематичний сюжет , бо тут є трансформація якості героя , котрий гідно долає житейські перипетії , що і є основною характеристикою драматичного твору .
У романі в новелах « Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету » акцентується увага на проблемі кохання і зради , творчої особистості , духовних та матеріальних цінностей , батьків та дітей ( Соломія та її діти ) .
А проблема самопожертви заради кохання ( новела « Під колонами ») , та й у інших творах є свої проблеми. Гармонії і дисгармонії не зважаючи на вікову різницю , проблема втрати і життя заради пам’яті ( новела « Кусінчик хліба на завтра … від сьогодні ») ,проблема кохання і користі , довіри та безжального розрахунку у романі в новелах « Чоловік в кредит , або Четвертий варіант ». Про високе « небо кохання » , про вину , зраду і прощення можемо прочитати у кіноповісті в новелах « Франсуаза » .
Отже , ми бачимо , що всі образи є емоційними , наповненими почуттями й переживаннями . Проте , як би не складалася їхня доля кожен прагне до щастя і любові в усіх її іпостасях .
Список використаних джерел
1. Теплий двір , або Рапсодія струнного квартету : Роман у новелах. – К.:
Факт , 2008. – 216 с.
2. Шкіци на одвірках . Новели . – Івано0Франківськ : Місто НВ , 2011. – 128 с.
3. Станіславські фрески . – Івано-Франківськ : Місто НВ , 2012 . – 104 с.
4. Вайно М. Жінка з келихом дощу . Вибране . – Івано-Франківськ : Лілея-НВ , 2006 . – 452 с.
5. Баран Є. Троянда цвіте. Самітня… (Про кн.. М. Вайно «Терпкість» і «Паводок»)// Перевал.- 1997.- № 2.- с.192-193
6. Михайловський Р. Кіносценарії Марії Вайно «Чоловік в кредит», «Свекрушина», «Ти мій син! – нове слово в українському кінематографі. // Дзвони Підгір’я. – 2003.- 19 квітня.
7. Про жінку «із келихом дощу»(Про творчий вечір письм. Марії Вайно) // Репортер. – 2006.- 2 листопада. – с. 6
8. Осташ І. Втілення кіносценарію як літературного жанру в психологічній драмі Марії Вайно «Ти мій син!»/Ірина Осташ// Еврика-ХІІ: зб. Студент. Наук. Праць. – Івано-Франківськ, 2011. С. 64-88.- Бібліогр. В кінці ст.
9. Павличко Д. Ви – справжня письменниця: (лист з арх.. письменниці) /Д. Павличко// Вечірній Івано- Франківсь. – 2009.- 31 грудня (№24). – с. 4
Додаток
Кусінчик хліба на завтра … від сьогодні
– Ну , і що я ще можу тобі оповісти ? Не хочу згадувати того , що було до нього …
Жінка ридала і зізнавалася , що сум їй виколов душу … У решето … – без нього … Захлиналася від неминучості та розповідала далі …
– Мушу та щось робити , – кивала на великий бак з яблуками , що плавали у воді , – аби не одуріти .
Вона виловлювала з води антонівки , витирала їх і розрізала рівно на чотири частини , викладаючи на чисте рядно , яке мала винести на горище , аби спека затримала в них сік на потім , залишивши в’яленими сушеницями .
Її квартира на другому поверсі столітнього цегляного будинку була ще добротна , вікнами дивилася на великий горіх , що заступав їм світло в хаті , але ні вони , ні сусіди не зрубували його , бо він , казали мав якусь міць для життя . Тому дехто приходив до нього , тулився плечима , хмурив чоло , замислюючись , – і згодом йшов геть , ніби пристав на думку того горіха . Через будинок до його двору долітали пахощі лип вулиці , колишньої
Липової , що вела до парку , і була такою солодкою в цвіту серед теплого літа …
– Лідзю , чого ти мене так любиш ? – питав він мене . – Я старий і сивий . В мене хворі ноги і серце …
– Я люблю вас , що є ти … Я не пам’ятаю , як сиділа в тата на колінах … Не відчувала татової любові . Не мала брата . Чоловіки бачили в мені пишну жінку , а іноді , жартували , « яко м’яку перину » … Діти пробували судити , бо й добрі люди не вгавали … А я все життя шукала справжньої до себе любові . Якийсь час преставала , було , вірити в неї . Посміхалася бузувіром , коли краяв мені хтось тим душу …
В житті металася довго . Хтось іде та стежками , серед дня білого блудить … Бувало таке …
… А знаєш , як він казав на мене ? Що я його « кусінчик хліба на завтра від сьогодні ». У нього було те завтра . І завтра було у мене …
Прийду , бувало , додому з роботи , а він :
– Лідцю , то тебе хтось скривдив ?
– А ти що , – жартую , – візьмеш його на розправу ?
– А хто ж візьме ? Мушу для тебе старатися , аби-с смутку не мала …
… А запізналися ми цікаво навіть . Його номер записала мені його коханка , бо знайшла іншого … Мудрий , казала , самотній … Одружуватися не хоче . Хоче дітям хату залишити неподільно . Ніяку жінку до себе не бере , але до розмови охочий . А їй , ще молодій , – не тільки розмови потрібні …
– Мені цей телефон дала ваша знайома . Мені дуже самотньо . Чи можна з вами поспілкуватися ? .. Бо трісну …
– Можна . Я теж старий і потрісканий …
Ото й говорили по телефону , як комусь до того спрага була , аж два місяці , хоч не бачилися жодного разу . Безпретензійно . Просто …
Чула у слухавці : рідко , проте іноді бував чоловік й напідпитку . Казав , що минеться … А я не могла йому щось в тім зарадити . Поривалася , та не могла . Не те у спромозі знаходила … Як починала я скаржитися на свою долю , то він казав мені , що пора бавитися в психотерапію і придумати всі собі те , чого не було . То я вже такого понапридумую , що й спати не можу . Кажу , що я страшна , крива , некваплива . А він – що таких знає . То є ніц з того : одною більше на його дорозі до роботи , другою менше … Не жити він зі мною збирається , а говорити вдосталь . Якщо то прикра правда , що я кажу , – то зістрашиться на женячку ще років на десять … І жартує , жартує , а то якось каже : яка б не була – зустрітися час . Я мовчу . А він лукаво так :
– Ой , пані Лідзю , мав я жінок … Не одному було життям тішитися . Не боїтеся ? То правда … багацько … жінок познаходилося …
– Я буду остання … – випалила я і аж потім збагнула , що бевкнула .
Ми реготали , говорячи годинами , бувало …
Сміюся з себе , от як дитина , а вона в тому щось-таки є , бо переходить мене отой біль і образа збивається . Чоловік мав цікавий густий , м’який , заливний сміх . Він тихо лоскотав мої груди , захлинаючи подих … Та на зустріч я не погоджувалася . Мені і так з ним добре було …
Ну , а потім … Так мало статися … Я хату батьківську в один день продала … В п’ятницю те було . А через вихідні інфляція цінами вибухнула . тож не три квартири : собі , доньці і синові , – а дві однокімнатні купити за ті гроші можна було … І дорослому синові в однокімнатній зі мною довелося жити . Образився , що немудро вчинила . Добрі люди під’юджували . У свари ми такі зайшли , що рідна дитина мені клясти почала … Хоч бери – та з хати тікай . Тож … і пішла навмання . Ні дороги , ні людей не бачила … Під машиною ледь не опинилася . Водій вчасно загальмував . Осліпла на біль у серці … Телефон на бруківку з кишені викотився … Тож взяла й зателефонувала …
– Я ледь не попала під бус . Мені зле . Додому не піду …
– Добре , ідіть до мене . Не бійтеся …
– Я не боюся нічого , крім завтрашнього дня …
Він мав іти на Свят-вечір до родини – не пішов . Відкрив двері .
– То я …- мовила .
– Якщо ви уже в мене – то не кінець світу … у вас …
Я нічого не розказувала … та й мало що з того дня пам’ятаю .
Він дав напитися чаю . Я їсти нічого не могла і звалилася у втому пережиття чи то в біль …
Вранці встала – і спросоння довго вивчала чужу стелю і стіни … Коли опанувала від сну свій слух , почула , що щось на кухні шкварчить , а на порозі стоїть чоловік десь на шістдесят п’ять , сивий і з правильними рисами обличчя , з вусами і бородою . « Невже такі не тільки в Голівуді бувають ? » – подумала я й підвелася …
– Як ви ?
– Як побитий пес … Але серце моє відпочило – розвиднілось …
– Ну , то й добре . Я обід зладував .
– Вже обід ? І Різдво ? Як ми вчора вечеряли ?
– На вечерю Бог мені прислав вас . То не сенс , щоб набити шлунок . Я знайшов у тім знак , – він посміхнувся – і очі сховалися у тій посмішці , щирій і любій …
Ми різдвували , чим було і , здавалось , були щасливі . На вечір я наварила вареників .
– Дякую вам за прихисток . Та мені час . І так плани вам перекраяла . Метушні наробила стільки …
– Жінка в хаті – то повнокровна метушня . Іноді її так бракує …
– А як : « нежданий гість – гірше татарина » ?
– То не про вас …
– Ви врятували мене . Треба йти , щось робити , а я не знаю , що …
– І чи не гріх ото відпускати таку жінку ?
– Вам вареники мої сподобалися ?
– І вареники також …
– А знаєте … – схопився думкою , – залишайтеся квартирувати . Нехай син у вашій квартирі набудеться , може , прозріє …
– Та не годиться так … Що люди скажуть ?
– А люди і без того знайдуть що сказати . Навіть якщо нічого не буде . Інакше не було б народної творчості … Тож хай говорять … Доки на них озиратися ? Так і життя мине . Іноді варто просто вирішувати … Не бійтеся , я вас не рушу …
– Я думала винайняти собі квартиру та й жити … поки заробляти зможу . А на старість – притулок або монастир … Байдуже …
– Байдуже … За вами вибір .
– Я про те , що … Хочу , аби наразі платити за помешкання .
– Добре , тоді вам просто пропоную роботу кухарки як плату за кімнату . Вечеря або обід раз на день . продукти принесу сам . Спробуймо хоч три дні … Того достатньо , аби відчути , що з нами є .
– « З нами є » ?
– Ви перепитуєте … Може , і я собі вигадав щось … – замислився .
І мене щось вхопило за серце – і не відпустило . Я не хотіла , щоб він так думав , і знала , чому не хотіла …
***
Ми не розписувалися . Взяли шлюб у церкві . У мене і в нього в той час ніколи його не було . Так було спокійніше для дітей і вирішено , переконливіше для кожного з нас …
А за якийсь день друзі до нього прийшли . Я стала хрестом на двері :
– Не пущу . Мене нудить від запаху перегару . Згидую тебе .
– Маю жону . Тепер я перше – її товариш , – мовив своїм , а ще … жартував , що має сильніший « допінг » і того , штучного , вже не треба
***
– Знайди собі когось , як умру …
– Я до тебе на життя прийшла , а не на смерть . Не смій такого говорити навіть …
– А мушу , бо люблю … Бо хтось мусить жінці вночі під голову руку класти , її клопіт пустити кісьми на груди , щоб не важіли так тяжко , мусить хтось її дім руками підперти і зачинити від ночі двері … Аби була хата у радість із жінкою , що за чоловіком … А ще знаю , що чоловік має жінку згорнути до себе й під пахвою від бід відігріти , як від дощу мокре тремке курча …
А ще він любив отак дивитися увечері , а потім з якоїсь нетерплячки мовити :
– Посидь кілька хвилин коло мене . Нікуди не йди … Скажи мені щось …
Я казала , що теплий день або лихий , вітряний . А він кивав головою , погоджувався … Певно , йому того треба було – погоджуватися … А взимку , коли в залізних батареях тепла не ставало і ми , дотулившись , гріли одне одного , вмовляла його , що потерпимо ще кілька день – і прийде наша нова весна . Ми чекали чомусь , як , певно , предки наші , саме весни щороку , бо тут був нам якийсь рубіж на пережиття … Не новий рік , а весна …
Я говорила багацько . Бурчала іноді , навіть , бувало , аж забувала про нього , ніби було тільки моє … і все лише недобре …
– Йой , Лідцю , ти чула , хтось микнув на такий голос радіо … йой , так тріскотить !..
Я поверталася на землю . До нього … І було мені якось встидно , що він мене любить , а я йому – така баба тріскотлива …
Причепурюся , було , питаю , як жінка кожна : « Ну , як я тобі ? » . А він дивиться та й каже :
– Я полюбив тебе якою , якою ти до мене прийшла . Зовсім без прикрас …
– Ну то що , виплакатись мені , аж спухнути , волосся розтріпати і ніц не бачити перед собою ?..
– Та ні , будь гарною , аби до тебе люди всміхалися , та й я буду …
Переживав дуже за мене , коли хворіла :
– Ой , дитинко , стережись – мене не посироти . Най би Бог дав , щоб ти мене хоронила , а не я тебе .
Тож лишив мені страшний смуток …
Кожен день , як ішли на роботу , розходилися на зупинці . Цілував на дорогу , поправляючи бороду , а я ще якийсь час стояла , дивилася йому услід . Він вертався .
– Чого стоїш ?
– Я хочу знати , як ти перейдеш дорогу …
– Ну , як мале … Що зі мною станеться , якщо ти в мене є ?
… Мені в грудях ломиться , що ще щось йому сказати мала , чого він хотів … Бо чого тоді так він мене все про щось питав ?.. Він казав , що любить мене слухати , що голос мій та й лягає йому на душу …
А ще казав , що коли помирає хтось з подругів , то любов , як на те , – не минає , але ж лягає спати , аби відпочити від сего світу , а далі знову лоскоче душу . Тож я лягаю тепер і дивлюся сни наші , проснуся , а вони далі за мною ходять , бо мала я щастя – і воно залишається , не минає . Воно , як рука чи нога … – себе не відірвеш … не вирвешся …
***
Отак жила і безпечно думала , що того віку йому стане мені на мій весь вік . А не сталося безконечності … Вміємо ми час переоцінювати …
Молився , часто ходив до церкви , навіть без мене , а коли йому того хотілося , аби дякувати за те , що має . Про хліб говорив з набожністю . Ото раз і каже :
– Отак їси , а не можеш , – забагато . Залишаєш . Забуваєш … Потім , як зголоднієш , – такий він тобі , той окрайчик залишений , любий … Смак відчуваєш краще , ніж неоціненого свіжого . А все тому , що до пори … Ото ти – мій курінчик на старості літ , мого хлібця насушного …
***
І син схаменувся мій . При чоловікові якось інакше й мене побачив … Та як не простиш його , безголового на свій вік , коли він , як та глупа ніч , що дня не знає … Ну , а вже як донька з сім’єю тішилася , що мене люблять !.. То ніби любили її … А любили !.. Внучку леліяв дуже . Таке хлипке , хворобливе було , а він казав : « Нічого , оте пташенятко ми вигріємо – буде з неї дівка ! » … тож як дідуся не стало , дитина знала і про похорон , та наступного дня встала і каже , що треба йти … до нього , бо то він вчора помер , а сьогодні – не вчора , і він бавитися обіцявся з нею …
… Діти Михайла добре до мене ставилися , бо бачили , що я батька люблю і на їхнє не зазіхаю . Після похорону сказали , щоб брала з хати все , що хочу . То взяла , що мені по нього нагадувало : попільничку , самовар , портрет , ще з речей дещо …
А … футболку часто викладала , бувало … Ловили ніздрі його запах … Потім складала в целофановий кульок , аби не вивітрювалась , аби була мені в ній його присутність …
А … ще сон ото недавно снився , що він прийшов на кухню , відкрив холодильник , в каструлі під кришки зазирнув і каже , що я не маю що їсти і він тим гризеться дуже . Отож , навіть – там …
Жінка спинилася , наче знайшла , виокремила щось головне в логічному ланцюзі тої сповіді …
***
… Я бачила роздерту горем жінку , набряклу від сліз , що не відпускала мене , яка механічно різала на сушениці яблука , наскладавши їх горою на чистому рядні , але не бачила відколотої від неї втрати , бо така втрата – то пустка без доброго спомину , а тут їх , добрих споминів , он скільки … І той скарб-пам’ять , що з нею на нині лишається , – знайдеться для неї у будь-який час . І все це – її « кісінчик хліба на завтра від сьогодні » аж до нового світанку … і слова Господа … – на вік її ще не прожитий …
