Художниці Тетяні Павлик (під враженням картини «Дорога додому»)

Дорога додому

Під небом.

Вінована тернем.

Суглобами порухи

сплетені до неспромоги.

…Не можу до поступу стати,

а шлях мені твердне,

І ноги німіють,

немов дерев’яниці-ноги.

 

Тунелем далеким –

до світла малої цятки

Плечима вчуваю

дерев непідкупну варту.

Іду – і тим плетивом душу до болю дряпаю,

А в ній вимальовую споминів страчену карту.

І світять в дорозі чужі, непогаслі вікна.

Мене не чіпають упалі, пропалі тіні.

Я ще до тієї дороги така незвикла,

В оголеній правді

безлистій самотній осінній.

На зім’яті думи

лягає моя дорога.

Але оте терня лишає пекучі шрами.

Дорога додому…

Це ніби – дорога до Бога.

Я йду поклонитись

могилі сина і мами…

Поділитися:
Поезія. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.