Жінка з келихом дощу

Ішов дощ, несподіваний знову. Десь був він не щедрий, навіть не за вікном, а далі… наче градовий, не густий, дотикався руки подекуди.
Великі краплі з даху падали ваговито й билися, розсипаючись по землі…
Жінка підставила келиха.
Краплі-градинки розскакувалися, попадаючи – і водночас не втримуючись у келиху, – залишалися споминами тільки на дні…
Шалене вона загадала бажання: наповнити келих щастям жіночим.
Чекала… холод зводив пальці, а вона не випускала в’язниці скла.
Дощ стихав, а згодом і вщух цілком. Залишилось на дні прозорого дива трішки…
…Решта вихлюпалася, мов щастя, – падаючи стрімко…

Поділитися:
Проза, ТВОРИ. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.