Марія Вайно

Марія Вайно

Молитва в смерч

(новела)

Ганна думала про своє… Але щоразу, коли вона приїздила додому, дивилася на одухотворене, щасливе обличчя сестри – і само собою – думалося про неї…
Вона була певна, що Галич зліпив її отаку: Галич – Галочку. Земля тут здавалася їй солодкою із дитинства, а дерева незримою душею захищали… Вона їх любила. Отак виросла. В коханні – не склалося. Горб… певно… Опустили маленькою ненароком… Та головне в ній – не горб.
Якщо не знайшовся… не розгледів… – така його ноша… Читати далі…

Марія Вайно

Оркестрова яма

(новела)

Мусив себе десь подіти. Отак із відчаю. Одружився. Здавалось,  її любові вистачило б на двох. Вистачило?
Потім жахнувся з подиву. Не те…
Музика прагне гармонії. Комусь сняться сни чорно-білі, комусь – кольорові, комусь із болем, а комусь – звуками…  І вранці день стає днем Бетховена чи Чайковського, Моцарта, а чи Скорика…
…З Ганною життя, мов камінь, якого не обступиш, якого не прибереш із дороги… Та ще й до того вже зайшла в тяж…  У час вагітності вона стала асиметрично ряба на обличчі й від того виглядала зле дуже… Читати далі…

МАРІЯ ВАЙНО

Чай з малинових прутиків

(новела)

Коли відчуваєш, що треба йти… – то треба… Августина зібралася, загорнула і вклала акуратно в мішечок десяток-півтора апетитних налисників – і пішла.
Її чомусь уже тиждень як переслідувала в дорозі маленька стареча постать і сива-сива голова улюбленого вчителя, нині професора, людини в місті й у країні знаної, неординарної.
Стукала довго. Відтак був скрип, шурхіт немічних кроків, стогін, важке дихання.
– А-а-а! Августочко! Ну, що ж, донечко, що ж… – шамкав його старий рот.– Проходь, проходь…
Августина зайшла до квартири, яка була, здавалось, складена з книг, папок, паперів, що були всюди: і в коридорі, й у спальні, вітальні… Читати далі…

Марія Вайно

“Щастя” в чужому букеті

(новела)

Сьогодні була нянею за викликом. Поверталася. А неділя така спекотна – аж до задухи. Вчора листа знов не було. Треба змиритися, стерпіти – у сина свої, певно, клопоти.

Продавали букети бузку на зупинці. Дешево. По двадцять копійок. Квіти були трішки прив’ялі – випивало з них силу сонце. Августина знала, що зможе врятувати той цвіт. Вибирала. Відклала букет із довгими прутиками, взяла скромний, якось по ній складений. Над’їхав тролейбус. Читати далі…