Марія Вайно

Потік людей губить самотню постать. Хтось ненароком зачепив, штовхнув, поспішно вибачившись. Очі чоловіка зі стриманими поглядом знову тонуть у горлі людського потоку. Червоні повіки. Припухлі. Плакав? Пив?

Всі стоять без черги.

Під’їжджають два маршрутних таксі і тролейбус. Натовп ламається, далі ще раз переламується:  трояко ─ і зникає в череві ненаситного транспорту. Читати далі…

Було вкрай недобре у всьому. За вікном  –  вітер шмагав дерева безупину, надривав горло;  в кабінеті залишалась  холоднеча і тьма: за рогом обірвало дроти електропередач, їх лагодили  вже дві години і ніхто не відав, коли тому буде край…Світло… Як звикаєш до нього, коли воно є, і як відчуваєш світ супроти себе без нього.

На робочому столі жінка  складає  папери похапцем, навмання. Треба йти додому, поки зовсім не стемніло. Вже Інна та Настя пішли. Вона замешкалася, задумалася без роботи… Читати далі…

Він, цей молодий чоловік, пасував до вчорашнього її дня, нагадавши збите минуле… І розсміялася старість, втішена. А то наче сиділа жінка в теперішні роки на дитячому стільчику, з гостро вип’ яченими коліньми – і вже не чекала нічого. Одна в хаті, в селі. То ніби на всі світи сама. А тут крайчик бувшини сущний, як хліб небесний. Причастилася.

Діти привезли до шпиталю, заплатили, поцілували, заспішили. У них свої клопоти, попри неї… Завтра прийдуть. Відривалась кожна донечка шматинами від неї – до свого – а вона, як пес, зализувала тоті рани. А якусь, певно, не дістала. Глибоко в неї встромилася, пухлиною проросла. Не вирвеш – різати  треба. Та то уже не сама. То він. Лікар. Легінь, що так схожий на її моцну думу серця… Читати далі…

Теля не мукало, а кричало надривно. Ревом тим хвилю рвало.

Що в тій господі було таке, що й німина кричала, ніби йому щось боліло безперестану, не знав  ніхто. А йому боліло… насправді? Ні? Ветеринар не знайшов нічого. А може, не знав, що шукати. Німина те – не скаже…

На призьбу Катруня вивезла своїх дітей, щоб їх сонце пестило, щоб всміхнулося їм. Дебелі возики дитячі з дорослими, несформованими тілами Каліки. Читати далі…