Кажуть важко іти безногому, горнути безрукому, щось бачити із заплющеними очима. Це інсульт віку нашого. І мій інсульт.
Моє тепер… Зашторені вікна ув’язнюють од світу і глушать вакуумом простору… Мозок ріже світло світу, мій тиск зашкалює, голова розтискається, серце душиться.
Та знаю, що все перейде. Кожен вік має своє світло.
Я ще живу, важка, прошита болем. Вистрочена пережитим, як халат, і, власне, стібки ті тримають мене … А тримають! Читати далі…