МИХАЙЛО ВАСИЛЕНКО (Письменник, кандидат філологічних наук, доцент)
Пошук гармонії Марії Вайно
Глибоко психологічна письменниця. Пише вона коротко, дужо і боляче. Хода її письма надривна, якась, можна сказати. експресіоністична.
У її малих творах, шкіцах, замальовках є щось від поезії Василя Стефаника, Гната Хоткевича, Шарля Бодлера, Моріса Метерлінка, хоча порівняння ці, звичайно, умовні. Письменниця має свій стиль, як і тему філософії відчуттів жіночого серця. Для авторки коротких символічних мазків, якими виражено ставлення до оточуючого світу, найхарактернішими є пошуки істини в людськім житті, пошуки гармонії в родині українській, шляхетній… Жіноче щастя… Воно для неї — мов та відкрита струна, що звучить від леготу, легкого подуву… чужого вітру, стороннього погляду, навіть від звичайного й вітального доторку вуст…
Адже любити – то вже щастя. Пані Марічка, як мовлять Галичани, файна контрапунктистка. Особливо в паузах недомовленості та в акценті ваговитому водночас.
І авторка, і її героїні прагнуть гармонії відчуттів. Але гармонії, а не симетрії. Чужий тембр, несприйняття невідповідного голосу звучання, не так натягнута струна – не дають співзвуччя, та й перетягнута може тріснути… Потрібні неабиякі налаштування, виваженість — і вони тут є.
Нехай цей келих творчих здобутків і в поезії, і в прозі, і в маленьких експресивних штуках буде тим життєдайним вихлюпом на наші малочуттєві голови, аби ми, особливо чоловіки, збагнули справдешню жіночу душу, її забаганки й хотіння, її пошуки щастя серед цього безладного буття й сучасного українського рісорджіменту.
