Потік людей губить самотню постать. Хтось ненароком зачепив, штовхнув, поспішно вибачившись. Очі чоловіка зі стриманими поглядом знову тонуть у горлі людського потоку. Червоні повіки. Припухлі. Плакав? Пив?
Всі стоять без черги.
Під’їжджають два маршрутних таксі і тролейбус. Натовп ламається, далі ще раз переламується: трояко ─ і зникає в череві ненаситного транспорту.
… Проте він один залишається у задумі. Так механічно летить все і цього ранку. Навпроти щось луснуло – то двері будинку ─ його донедавна… Але вони, найближчі, – далеко. Їх приймає велика Америка і чужий чоловік, „американський батько”.
Щось розтягнулося в чоловікові, як гумка – і ляснуло в груди. Ледь на ногах втримався. І в дні сьогоднішньому – ледь.
Взяв пива, анчоуси, потім „жарівочку біленьку”… нехай світить сьогодні… Але що висвітить?
Розмитий потік людей…
Щербаті дороги перед ним…
Вибоїна ─ його батьківство…
