З-під ніг – земля.
Не те земне тяжіння!
Десь стратилась опора.
Згіркнув жах.
Життя і смерть,
Волання і безвілля
В світах застигли.
В грудях і словах.
Безсилля серця,
давко стерпле в муку.
Ні рушитись не можу, ані
йти…
Колись любила:
з Вами, щоб за руку…
Тепер…
за Вами…
так несила йти…
…Забили…гріб
А били в мої груди.
Карався розум,
захлинався знов:
Гадала я, що мука мами буде
Довічною!
Як мамина любов…
Я так жорстоко смерті не хотіла!
(Дитяча боязнь
втрати – на землі).
Я безпорадним болем
вмить – зомліла.
І світ Ваш…
якось сповнився… в мені…
Мені душа була вже Ваша
близько.
Мені би Вами, – ну, нехай, що
там…
…Торкнувся син мене,
малий хлопчисько:
– Ходімо, мамо, щоб не був я сам.
Поділитися: