Пам’яті матері

З-під ніг – земля.

Не те земне тяжіння!

Десь стратилась опора.

Згіркнув жах.

Життя і смерть,

Волання і безвілля

В світах застигли.

В грудях і словах.

Безсилля серця,

давко стерпле в муку.

Ні рушитись не можу, ані

йти…

Колись любила:

з Вами, щоб за руку…

Тепер…

за Вами…

так несила йти…

…Забили…гріб

А  били в мої груди.

Карався розум,

захлинався знов:

Гадала я, що мука мами буде

Довічною!

Як мамина любов…

Я так жорстоко смерті не хотіла!

(Дитяча боязнь

втрати – на землі).

Я безпорадним болем

вмить – зомліла.

І світ Ваш…

якось сповнився… в мені…

Мені душа була вже Ваша

близько.

Мені би Вами, – ну, нехай, що

там…

…Торкнувся син мене,

малий хлопчисько:

– Ходімо, мамо, щоб не був я сам.

Поділитися:
Поділитися:
Поезія. Додайте в закладки посилання.

Comments are closed.