Дорога додому
Під небом.
Вінована тернем.
Суглобами порухи
сплетені до неспромоги.
…Не можу до поступу стати,
а шлях мені твердне,
І ноги німіють,
немов дерев’яниці-ноги.
Тунелем далеким –
до світла малої цятки
Плечима вчуваю
дерев непідкупну варту.
Іду – і тим плетивом душу до болю дряпаю,
А в ній вимальовую споминів страчену карту.
І світять в дорозі чужі, непогаслі вікна.
Мене не чіпають упалі, пропалі тіні.
Я ще до тієї дороги така незвикла,
В оголеній правді
безлистій самотній осінній.
На зім’яті думи
лягає моя дорога.
Але оте терня лишає пекучі шрами.
Дорога додому…
Це ніби – дорога до Бога.
Я йду поклонитись
могилі сина і мами…
Поділитися: